У житті батьків неодмінно настає період, коли їхнє маленьке чадо запитує, як з’явилося на цей світ. Доводиться креативити, тож одних знайшли у капусті, а інших приносить лелека. Коли моя дочка запитає звідки взялася, я скажу їй правду: «Доню, я знайшла тебе на клумбі, тому й ім’я твоє відповідне – Лілія»
Історія ця одночасно шокуюча та дивовижна. Довгий час я була самотня. Від уваги чоловіків відмовлялася свідомо, а все через невдале перше кохання та розбите серце. Довіритися комусь знову здавалося непосильним завданням, тож я навіть не намагалася. Життя одиначки мені подобалося, ніхто не заважав своїми претензіями й годити потрібно лише собі.
Я маю приватний будинок, залишився від бабусі. Зробила там ремонт, змінила паркан й продовжила улюблене заняття старенькою – квітникарство. Бачили б ви які красиві квіти бабуся насаджала. Таке розмаїття кольорів, форт, запахів, що аж дух перехоплює.
Була рання весна, я вийшла на клумбу, щоб висадити у землю крокуси та гіацинти й почула тихеньке ридання. Спершу не зрозуміла, що відбувається, почала оглядатися й знайшла під кущем кошик з немовлям. У мене аж ноги потерпли й у серці боляче закололо. Яким же це потрібно бути нелюдом, щоб залишити свою дитину ось так.
Я кинулася до малечі, забрала її до будинку, замотала у плед й колисала на руках поки не приїхала поліція. Дівчинку забрали, її матір почали шукати, а я втратила сон та спокій, адже постійно думала про свою знайдену дитину. Кожного дня телефонувала до поліції, щоб дізнатися чи знайшли горе-мати та як себе почуває маленька.
Довго не витримала й врешті зайнялася оформленням документів на свою Лілію. Це зайняло не один місяць й просто тонну витрачених сил та сліз, але воно того вартувало. Зараз я матуся найкращою у світі донечки й щиро вірю, що мені її послало саме небо.
