Мені було вже тридцять. Через скорочення мене звільнили з улюбленої роботи. Я дуже довго намагалася знайти заняття, яке буде мені до душі і за яке я буду отримувати пристойні гроші. Я шукала в інтернеті, ходила у кадрове агентство. Зрештою,мені пощастило, бо робота знайшла мене сама.
Моя знайома йшла в декретну відпустку і запропонувала мені своє місце. Мені дали роботу адміністратора. Я стояла на рецепшені, відповідала на телефонні дзвінки і турботливо зустрічала клієнтів нашої приватної медичної клініки.
Одного разу на УЗД-обстеження записала сина жінка років під п’ятдесят. Я попросила їх почекати 5 хвилин, доки підготують кабінет. Було видно, що жінка роздратована. Вона дуже кудись поспішала. Тому почала буркотіти, сидячи на диванчику у коридорі:
– Записалися на певний час. Прийшли вчасно. А тут ще чекати. Скажені гроші деруть, а послуги нормальні не забезпечують…
Монолог невдоволення перебила медсестра, яка зайшла запросити її сина-підлітка на огляд. Під час обстеження ця жінка виходила з кабінету, бо в неї була серйозна розмова по телефону. Було чутно, що вона розмовляє з лікарем. Хтось з її родичів був хворим. Я так зрозуміла, що син, адже йому робили обстеження. Жінка ця знову зайшла до кабінету.
Вийшли вони через п’ятнадцять хвилин. Жіночка підійшла розплатитися за УЗД. А потім, почувши суму обстеження, почала обурено викрикувати, чому такі ціни високі? Я вчилася колись на психолога і зрозуміла, що за цієї маскою вічного невдоволення жінка приховує те, що насправді у неї на душі.
Я вийшла до неї і запропонувала присісти. Вона очі округлила. Мовляв, чого я буду сидіти, я й так поспішаю? Але я взяла жіночку за руку і дивлячись у очі тихо промовила:
– Все у вашому житті налагодиться. Все буде гаразд! Наберіться сил і терпіння. Помоліться, візьміть себе у руки. І тоді побачите, як усе зміниться.
Після моїх слів у жіночки на очі накотилися сльози. Вона розридалася і розповіла мені про своє горе. Чоловік потрапив до лікарні з сечекам’яною хворобою. Йому потрібна була операція. Син скаржився на періодичні болі у правому підребер’ї, тому вона привела його на обстеження. А донька вчора повідомила, що вагітна, а чоловіка ж у неї немає.
– Тепер мені хоч розірвися! – плакала жіночка.
Вона не втрималася і вилила мені усю свою душу.
– Поплачте, поплачте – стане легше. Не можна все тримати у собі! – заспокоювала її я. – Ви сильна жінка, я в це вірю. Ви справитеся з усім.
Через декілька годин ця жіночка зателефонувала мені на рецепшен. Вона подякувала мені за підтримку.
Інколи не треба думати відразу про людей погано. Бо часто за маскою невдоволення приховується біль у душі. Іноді просто важливо зрозуміти людину.
