Я з дружиною та трьома синами живемо у маленькому місті. Я працюю виконробом, а дружина виховує дітей та веде господарство. У той період старшому синові було 6, середньому – 4, а найменшому – лише рік. Хочу розповісти про один випадок, який запам’ятався на все життя.
Тоді я працював звичайним будівельником. Бувало що прийду додому і буквально з порогу валюся з ніг. Вдома все чисто, приготована вечеря, діти щасливі. По дорозі до дивана з омріяним телевізором підійшла дружина Юля і сказала:
– Юра, поноси Сашу. Руки болять, спина віднімається. Ну не дитина – а каміння! Таке мале, проте таке важке.
– Юля, совість у тебе є? Я на будівництві так заморився! Сьогодні скільки цегли та цементу натягався, що здається і чайної ложки не підійму!
Через тиждень після цієї ситуації зателефонувала до Юлі із села, де вона виросла. Мою дружину виростила бабуся Марія після трагічної загибелі батьків Юлі. Сусідка баби Марії повідомила, що старенької не стало. Тому треба було їхати до села, щоб ховати бабусю та розпоряджатися її майном.
Вирішили, що поїде Юля. Одразу зізнаюся, що я схитрив. Послав Юля, бо думав, що мені вдома з дітьми буде легше. Але так я ще ніколи не помилявся.
Перший день без мами пережили з горем-по-полам. Адже Юля поїхала в обід. Мені залишалося лише погодувати синів та лягти спати.
Наступного дня почалося пекло. Я став варити кашу. Перший раз молоко згоріло. Вдруге почав варити, висипав забагато каші. Вона почала лізти з каструлі, замурзав усю плиту. Третій раз варити не став. Взяв молоко, накидав туди булочки та погодував синів.
Почали одягатися, щоб йти на вулицю гуляти. На вулиці зима, одягнутися потрібно тепло. Одягнув середнього. Почав одягати старшого, середній захотів в туалет. Роздягнув середнього, посадив на унітаз. Поки возився із середнім, старший почав кричати:
– Мені спекотно!
Господи, насилу ми вийшли на вулицю. Погуляли кілька годин, повернулися додому. Від думки, що треба готувати обід, піт виступив на лобі. Вирішив, що давати ще один шанс каші не буду, зварю суп. Поставив варитися м’ясо, роздягнув дітей. Дав їм іграшки, а сам приліг на хвилину на подушку. Прокинувся від смороду. Злякався та побіг на кухню. Там із супу википіла вода, м’ясо почало смажитися у каструлі. Налив знову води. Добре, що м’ясо вже зварилося. Доварив суп, нагодував дітей.
Так і день пройшов. На вечерю приготував пюре. Поки з ним возився, і вечір прийшов. Діти ситі, нарешті я мріяв про те, що вкладу їх спати і сам на бокову. Коли вже готував їх до сну, згадав, що треба їх викупати! Напустив ванну води, посадив туди двох. Третього покупав у ванночці. Нарешті, сон.
Вранці я ошелешив від того, що відбувалося у квартирі – хаос. Як таке могло статися за півтора дня – загадка. Встав по раніше, заходився прибрати, але тут прокинувся найменший. І почалося все по новій: сніданок, одягнутися на вулицю, обід, вечеря, купання, спати.
Настав час лягати спати. І тут я з жахом зрозумів, що загубилася пустушка. А найменший без неї взагалі спати не може. Перевернув усю квартиру у пошуках того жаданого предмету, без якого мій син не спатиме солодко. А це значить, що не спатиме ніхто. Найменший уже почав капризувати. Я схопився за голову і почав думати про те, що робити. Вирішив бігти до друзів, у яких також мала дитина.
Прибіг до квартири, весь захекайни дзвоню у двері.
– Маша, привіт. Вибач, що так пізно, але біда. Позичте пустушку. Мого малого десь загубилася, і він без неї не буде спати.
– Юра, зараз у нашого вже нова пустушка, а стара вже вся зжована.
– Нічого, давай сюди.
Взяв ту пустушку, прокип’ятив і дав сину. Нарешті у мій дім прийшов спокій.
Прийшов ранок третього дня без мами. Коли погуляв з дітьми та почав варити кашу, раптом – дзвінок у двері!
Відчиняю двері – Юлька! Зайшла у квартиру, посміхається:
– Ну що, всі живі?
Я отетерів від щастя, сів на диван і сказав:
– Я врятований.
Юля без криків почала прибирати та розповідаючи про подорож в село. Бабусю поховали, її будинок відразу колгосп купив. Корів та кіз розкупили. Привезла гроші, все вдалося.
– Якби ти сьогодні не приїхала, забирала б мене із божевільні! І ще одне – давай купимо 100 пустушок і покладемо їх у кожен куток. Мені так буде спокійніше.
Це був найщасливіший день у моєму житті. І з цього дня я вважаю і всім розповідаю, що будівельник – найлегша професія у світі!
