Cоромлюcь чоловіка сватам показати.

За час перебування в шлюбі, а це близько 25 років, у нас з чоловіком народилося двійко синочків. Старший наш, Андрійко, ще з університетських часів почав зустрічатися з золотоволосою красунею – Світланкою. А на Новий рік зробив дівчині пропозицію руки та серця.

От і настав час познайомитися з батьками майбутньої невісточки. Як і годиться, першими до майбутніх сватів мають йти батьки нареченого. Того засніженого суботнього ранку роздався телефонний дзвінок. Телефонувала мама Світланки та запросила нашу сім’ю вгості на Водохрещу, яка припадала на наступну неділю, проте я відмовилася та поклала слухавку.

Не знаю, що керувало мною в той час. Пізніше я задумалась. Адже йти вгості до майбутніх сватів із моїм чоловіком – пропаща справа.

Так, я його люблю, живемо душа в душу. Але… Скільки б я його не просила, не вмовляла, він мене абсолютно не чує. Окрім того, що із правилами хорошого тону та етикету не дружить, то ще й виглядає неохайно. Інколи вгостях за нього так соромно… хоч під землю провались…

От, на Різдво ходили ми до кумів молодшого нашого, Іванка. Він і там відзначився. Не встигли ми до столу сісти, як чоловік перевернув графин з узваром на білосніжну скатертину. Ні, не випадково, а тому що неповороткий. Пізніше перекинув на себе студенець, який почав збирати із штанів руками та запихати до рота. При цьому ще й прицмокував і голосно обурювався, що без оцту немає смаку. Подумала я, що мабуть гірше бути вже не може… А ні, під час колядки, мій Петро взяв серветку, призначену для колін, та висякнув у неї носа.

Петро не піддається жодним вмовлянням та критиці. Лиш на все має одну відповідь: «Я – мужик!», яку підсилює ударом кулака по столу.

Ніколи не поступиться сидячим місцем в автобусі нікому, ні пенсіонерам, ні вагітним, ні мені.

А при розмові із малознайомими людьми видає із себе такого мудрагеля. Все знає, у всіх ситуаціях був, всі дурніші за нього. Може ставити зовсім не тактовні запитання та вимагати на них відповіді. Складається враження, що я дружина депутата, а не звичайного столяра.

Якби ж він розумів, як мені соромно в такі моменти.

А тут на кону щастя старшого сина. Яке ж враження складеться у майбутніх сватів про нас і про мою дитину. Думатимуть, що Андрійко виросте таким же «слоном в посудній лавці». І ці думки мені розривають душу до сліз…

Оцініть статтю
Дюшес
Cоромлюcь чоловіка сватам показати.