Донька в Ганни була справжньою красуню. Хоч далася вона їй нелегко — народилася пізно, коли матері вже було майже сорок. До того часу Ганна овдовіла і залишилася сама, адже дітей із чоловіком Бог не дав.
Але одного разу поїхала вона до двоюрідної сестри у місто, прожила там два тижні, а повернувшись додому, через дев’ять місяців народила донечку Мар’янку.
Сусідки по селу, звісно, шепотілися, але Ганна нікому не розповідала, хто батько її дитини й чому він їх не відвідує.
Ніхто, навіть найближча подружка, так і не дізналася цієї таємниці. Зате Мар’янка росла на заздрість усім — гарненька, ясноока, здоровенька.
А як же Ганна дбала про неї! І вбирала найкраще, і розуму вчила, і до господарства привчала. Виросла Мар’яна — висока, статна, привітна. Після школи закінчила курси в районі та повернулася в село бухгалтеркою на птахофабрику.
Тут же і зустріла Миколу. Він був новим у селі — нещодавно приїхав агрономом. Освічений, не чета місцевим хлопцям. Вони одразу сподобалися один одному. За місяць Микола зізнався у коханні, і незабаром вони одружилися. Мар’яні був двадцять один, йому — двадцять п’ять. Весілля гуляли на все село.
Та от незабаром після весілля Микола почав десь пропадати — зникав на день-другий, потім повертався. Одного літнього вечора сиділи вони з Мар’яною у бесідці, чаювали. Раптом під’їжджає машина, і з неї виходять жінка з хлопчиком.
«Ось, батьку, забирай на канікули!»
Виявилося, це його перша дружина, про яку він Мар’яні навіть не згадував. До сина ж він навідувався регулярно. Обману Мар’яна не пробачила — зібрала речі та повернулася до матері.
Скільки сліз пролила Ганна! Дочка ж і слухати не хотіла:
«Ну й що, що в нього була сім’я? Тепер він тебе любить! Прийми хлопчика, адже він лише на літо…»
Та Мар’яна була рішуча — розлучилася з Миколою. Молода та вперта. Зібралася та й вирушила до міста шукати долі. До матері навідувалася часто, але хвалитися було нічим — ні роботи, ні власного кута, ні чоловіка.
Коли їй виповнилося двадцять вісім, Ганна захворіла та знесиліла. Мар’яна все кинула й повернулася доглядати матір. Микола вже одружився вдруге, мав двох дітей, і нова дружина страшенно боялася, що Мар’яна почне йому «клинці підбивати» — адже вона тепер така витончена, з міста!
Та Мар’яна ні на кого не зважала. Не відходила від матері ані на крок. Доглядала, годувала, якА через рік Микола знову прийшов до Мар’яни — самотній, з каяттям у очах, і вони почали жити разом, нарешті знайшовши щастя, яке так довго шукали.
