В нас дружна сім’я. Я, чоловік і наш син Олександр. Жили ми за мірками того часу, по середньому. В чоловіка хороша робота, я також дома не сиділа, син учився в інституті. Все як у всіх. Все наше майбутнє в нашому сину. Коли закінчував вчитися, Олександр повідомив, що приведе знайомити нас з майбутньою дружиною. Дівчина мені сподобалася. Скромна, привітна, гарна на вигляд. Я схвалила вибір сина. Він не прогадав. Надалі я бачила, яка добра господиня з Оксани. Син неначе літає, так добре вони жили.
В той час, коли Оксанка була вагітна, мій чоловік одного вечора повідомив, що його звільнили з роботи. Наразі потрібні були гроші. Адже для малого багато чого купувати потрібно. Син з невісткою сподівалися, що ми допоможемо. А тут таке. Один приятель сказав моєму чоловіку, що їздить на заробітки в інше місто. Там йде велике будівництво, і на роботу приймають всіх. Лиш би не ледащий. Микола відразу почав збиратися їхати. Я і рада була, що питання з грошима вирішене, але на душі неспокійно. Не хотіла, щоб чоловік їхав із дому. Але Микола поїхав. Спочатку ми дуже скучали одне по одному. Раз в місяць чоловік приїздив додому. Невдовзі народився внук, і я поринула з головою допомагати Оксані. Якось не відразу, але чоловік перестав приїжджати часто. Мотивуючи тим, що втомлюється, і часті поїздки не дають відпочити.
Гроші присилав вчасно. Тому мене все влаштовувало. Приблизно через два роки Микола їздив один раз на півроку. Я говорила йому, щоб вертався додому, на місті знайдемо роботу. Не грошовита, але дома. Чоловік говорив, що звик, щоб гроші були, і не треба думати, скільки залишилося до зарплати. Внук підростав. В моїй допомозі вони вже не так потребували.
Одного разу подруга запросила на день народження. Там я познайомилася з Геннадієм. Чоловік одинокий, дружина померла кілька років тому. Діти живуть своїм життям. Слово по слову, розговорилися. Геннадій пішов мене проводжати. Я розповіла все про себе. Що чоловік у мене є, але на заробітках. Син живе окремо. Наразі я одна у квартирі. Сумно й одиноко. Так ми почали дружити. Потім дружба переросла в щось більше. Мене мучила совість, що я обманюю свого чоловіка, але з другої сторони, в цей час не почуваюся одинокою.
Час лине. З Геннадієм ми зустрічаємося вже чотири роки. Я звикла до нього. Недавно Микола повідомив, що повертається додому назавжди. Я на роздоріжжі. Не знаю, що мені робити. Перед чоловіком соромно. До Геннадія звикла, він просить перейти до нього жити. А як же мій чоловік? Він сподівається, що я його чекаю. І користувалася його коштами. Порадьте, як краще мені вчинити? Чи може розповісти правду чоловіку і не мучитися?
