Час виправити помилку
Віра не планувала розповідати матері про події на озері. Повернувшись додому, вона спробувала непомітно прокрастися до своєї кімнати, але мати почула шелест у передпокої та вийшла з кухні.
— Що трапилося? Твій вигляд жахає, — мати притиснула руки до грудей, з тривогою вдивляючись у доньку.
— Усе гаразд. Просто перекупалася, — Віра пройшла повз матір і замкнулася в кімнаті.
Наступного дня завітав Андрій, щоб дізнатися, як почувається Віра.
— Чому вона має погано почуватися? — здивувалася мати.
— Як то чому? Вона ж ледь не втопилася вчора, — відповів нічого не підозрюючий Андрій.
— Не вигадуй, я просто нахлебалася води, — Віра кинула на нього виразний погляд.
— Я… прийшов запросити тебе до кіно, — Андрій зрозумів свою помилку й відразу ж спробував її виправити.
— Віро, йди, звісно. Нащо сидіти вдома? Погода чудова, — посміхнулася мати, злегка лестощіво поглянувши на Андрія.
Справа в тому, що Андрій був сином відомого й досить заможного чоловіка. Його увага вселила в матір надію на безбідне й ясне майбутнє доньки.
Відтоді Андрій часто заходив до Віри й запрошував її кудись: на купання, на мотоцикл, у кафе… Не те щоб вона була від нього без розуму, але їй було приємно, що з усіх дівчат він обрав саме її. Будь-яка з них вважала б за щастя піти з ним на танці чи в кіно.
Ввечері мати лаяла Віру за те, що така пасія за нею доглядає, а вона ніби й не рада.
— Із забезпеченої родини. Потреби знати не будеш. А як дивиться на тебе? Надійний, не кинув у скрутну хвилину. Я можу довірити йому найдорожче, що в мене є — єдину доньку. І якщо він зробить тобі пропозицію, не будь невдячною дурницею, — завершила мати свою промову.
— Та я ж не кохаю його, мамо, — спробувала заперечити Віра.
— Ані секунди не повірю, що такий гарний хлопець тобі не до вподоби. Я вийшла заміж за великого й пристрасного кохання, і де воно тепер?
Коли Андрій зробив Вірі пропозицію, вона погодилася. Материні умовляння не пройшли даремно. У передвесільній метушні Вірі інколи здавалося, що вона грає у виставі, що все це несправжнє й незабаром закінчиться. А мати була на сьомому небі від щастя.
Віра відразу зрозуміла, що ні матір Андрія, ні його старша сестра до неї не благоволіли. Дивувалася, як вони взагалі дозволили йому на ній одружитися. Мабуть, для матері Андрій був світлом у віконці, улюбленим молодшим синочком, тому вона не стала перечити, аби не втратити його.
Жили вони не в великому батьківському домі, а в квартирі, яка дісталася Андрію від діда, чому Віра була несказанно рада. Свекруху вона боялася.
І все було б добре, тільки минули роки, а Віра не могла завагітніти. Свекруха звинувачувала у всьому її, радила найкращих лікарів, і ті поставили Вірі невтішний діагноз. Вона сильно переживала й почувалася винною.
Андрій відкрито не докоряв Вірі, але вона бачила, що він теж страждає. Він почав віддалятися від неї, проводячи багато часу на батьківській фірмі, яку той залишив йому й сестрі. Батько помер три роки тому від інфаркту. До матері він тепер ходив без Віри, що їй було навіть на руку. Вона лише здогадувалася, що свекруха говорить про неї.
Віра підозрювала, що в Андрія є інші жінки, але не спійманий — не злодій. А Андрій завжди був обережний. Дбав про репутацію родини.
Віра спробувала повернутися до матері. Але та назвала підозри доньки дитячими капризами. Адже вона ж нічого не знає, лише здогадується. Андрій гарний чоловік, жінкам подобається. Невинний флірт — це ще не зрада. Як тільки вони матимуть дитину, все налагодиться. І мати відправила Віру до чоловіка.
Так Віра з Андрієм прожили п’ять років, вдаючи, що в них зразкова й щаслива сім’я.
Коли терпець Віри урвався, і вона готова була серйозно поговорити з Андрієм про розлучення, померла його мати. Виявилося, вона давно й тяжко хворіла, але ніхто не вважав за потрібне повідомити Віру.
Андрій цілими днями займався похоронами, повертаючись додому лише на ніч.
***
Віра прокинулася, але ще якийсь час лежала, прислухаючись до звуків води з ванної кімнати. Незабаром знову дрімнула.
— Чому ще не встала? — увійшов у спальню Андрій, розносячи навколо запахи гелю для душу й лосйону після гоління.
— Можливо, я не піду? Твоя мати ніколи мене не любила. Вважала мене негід— Можеш не йти, — спокійно відповів Андрій, — але знай: колись ти зрозумієш, що найважче — не виправити помилку, а визнати, що вона була твоїм вибором.
