Роса ще не зійшла з трави, туман повільно відступав до протилежного берега річки, а сонце вже викочувалося з-за зубчастої кромки лісу.
Микола стояв на ґанку, милуючись красою ранку і глибоко вдихаючи свіже повітря. Ззаду почулися шльопання босих ніг. Жінка у нічній сорочці та накинутому на плечі хустці підійшЖінка відразу притулилася до нього, обхопила його руку, але Микола, глянувши у її заплакані очі, тихо прошепотів: «На все воля Божа», — і вийшов за ворота, не озираючись.
