Не через хороше життя нам з чоловіком довелося їхати на заробітки за кордон. Ми щойно одружилися. Власного помешкання немає. Мама у мене одна, батьки чоловіка самі живуть в однокімнатній квартирі. Допомоги чекати немає від кого. Хоча ненька моя має двокімнатну квартиру, але з нею проживає ще молодша донька, моя сестра Поля.
Ми обоє працювали у школі, але, враховуючи зарплату та ціни, стало зрозуміло, що на власну квартиру ми ніколи не відкладемо, а якщо брати в іпотеку, то доведеться їсти лише хліб та запивати водою. Грошей не вистачатиме навіть на елементарні речі та необхідні покупки.
Влаштувалися на завод у Німеччині. Умови хороші, зарплата гарна ще й кімнату у гуртожитку виділили. Вирішили, що працюватимемо там поки не заробимо на власну квартиру. Звісно було важко багато часу поспіль стояти на ногах. На кінець робочої зміни ноги не слухалися, спина пекла вогнем, але нічого не поробиш.
Я старалася якомога частіше телефонувати додому, запитувати, як там у них справи. Мама казала, що все добре, лише скучилася за мною. Сестра ж зізналася, що з ненькою нашою погано. Вона здала аналізи й лікарі не прогнозують нічого хорошого. Потрібно пройти обстеження в столичній лікарні. Мама відмовляється, бо немає грошей.
Зрозуміло, що я перекинула Полі кругленьку суму та наказала негайно везти маму в лікарню, а потім повідомити результат. Коли сестра зателефонувала й сказала, що у мами рак, я мало не зомліла. Не може бути, чому всі нещастя мають випадати на нашу долю. Ми батька стратили через рак, а тепер мама.
Я хотіла повернутися додому, щоб бути поруч, підтримувати маму, допомагати усім, чим можна буде. Проте чоловік сказав, що я більше допоможу, якщо залишуся й відправлятиму сестрі гроші на лікування. Вдома я не знайду роботи з такою зарплатнею. Поговорила з Поліною, порадилася, й ми вирішили, що мені дійсно краще працювати та допомагати мамі фінансово.
Гроші не варті нічого, коли немає здоров’я. Мами не стало через три місяці. Ми з чоловіком одразу відправилися додому, але на похорон не встигли. Усім приготуванням займалася Поліна. Якби ж знати, що таке нещастя чатувало на мою маму я б ніколи не поїхала на роботу, а була поруч весь час, що їй було відведено.
Втрату мами переживала дуже важко. Не хотіла нічого їсти, худнула, мене нудило. Чоловік хвилювався за стан мого здоров’я й наполягав на тому, щоб звернутися до лікаря. Я пообіцяла, що так і зроблю, коли ми відбудемо 40 днів. Якось, між іншим, коли я вже прибирала зі столу, Поля завела розмову про спадок.
Вона сказала, що остання воля нашої матері, викладена в заповіті, який вона написала незадовго до смерті. Мама так образилася, що я не була поруч, що квартиру та дачу, заповіла Полі. Мені немає на що претендувати.
-І в тебе вистачить совісті залишити все собі? – запитала у сестри, яка прекрасно знає, скільки грошей я дала на мамине лікування.
-До чого тут моя совість? – обурилася вона. – Так хотіла мама, я не можу не виконати її останню волю.
Мною почало трусити, я втратила свідомість. Прийшла до тями у лікарні. Чоловік був поруч, тримав за руку та попросив більше не перейматися через дрібниці. Ми станемо батьками.
З Поліною я припинила спілкування. Гроші у нас були, тож ми вирішили купити однокімнатну квартиру, а на решту відкрити свій магазинчик з дитячими іграшками.
Через 18 років сестра сама прийшла на мій поріг. Вона просила пробачення за те, що колись вчинила несправедливо й залишила мене ні з чим. Життя поквиталося з нею. З чоловіком розлучилася, оскільки у право власності вона вступила, перебуваючи з ним у шлюбі, то він захотів половину квартири. Вона була вимушена продати помешкання, щоб розрахуватися з негідником.
Поїхала б жити на дачу, але через те, що вона рідко туди навідувалася та не підтримувала порядок, будинок просів, одна стіна тріснула й дах протікає. Жити там неможливо. Поліна має гроші від продажу квартири, але їй не вистачає навіть на покупку однокімнатної. От вона й просила позичити їй грошей, бо інакше доведеться спати на вокзалі.
Запитала у чоловіка, чи позичати, він каже, щоб вирішувала сама. Образа на Полю досі сидить у моєму серці. Вона всі ці роки не хотіла миритися й жила сама по собі, а як сталася біда, то одразу про старшу сестру згадала. Не знаю, чи варто знову пускати її у своє життя?
