Так слалося, що мій чоловік уже тривалий час сидить вдома без роботи. Спочатку я терпіла його зависання за компом. Та згодом мені обридли його обіцянки, що завтра почне шукати роботу, і я почала йому за це докоряти.
Щодня працюю. Уроки сина перевіряю я. Закуповую все на базарі теж я. Приготування їжі і прибирання також на мені. Врешті, не витримала і сказала про це чоловікові.
Він образився і між нами виникла сварка. Тоді поставила питання руба – йдеш на роботу або з’їжджаєш з моєї квартири. Так, квартира була моя – успадкувала її від своїх батьків.
Однак до Олега не дійшло. Він і далі просиджував вдома без роботи. Я не втрималася – спакувала його речі в чемодан і виставила в коридор.
Так Олег опинився у своєї мами. Мені стало трохи простіше – менше треба закуповуватися, готувати.
Та недовго тривав спокій. Почала надзвонювати щодня свекруха і вмовляти мене, що Олег піде на роботу. Хай їде додому!
Але про це говорила лише його мама і сестра, яким, очевидно, він також надоїв і вони хотіли його позбутися. Адже ж сам Олег мені не телефонував.
Я відповіла категорично – поки без роботи, мені він не потрібен.
За два роки безробіття Олега натерпілася достатньо. Пора вже йому оговтатися і розпочати хоч би пошук, де б працевлаштуватися. На диван нічого само не прийде. У житті всяке буває. Тому й терпіла, скільки могла. Коли зрозуміла, що бездіяльність стала для Олега звичною, почала все-таки вимагати, щоб він влаштувався на роботу. Бо платня у мене не така вже й висока, щоб трьох всім забезпечувати.
Можливо, я поступила неправильно. Адже за натурою Олег не є поганим. Однак, вважаю, що мужчина повинен заробляти, а не вилежуватися щоденно на дивані. З дня безробіття вже збігло два роки, а він усе чекає манни небесної. Хіба так має чинити справжній чоловік? Найгіршим є те, що він не робить найменших спроб, щоб щось змінити. Дотримуюся думки, що чоловіка у таких випадках не можна жаліти. А ви як вважаєте?
