Мене звати Анастасія і 3 роки тому в мене стався виk _идень через чоловіка, якого я застала з іншою жінкою у квартирі його матері. Я була настільки пригнічена, що на 5-му місяці втратила свою донечку. З чоловіком відразу подала на розлучення і вже кілька років відвідую психотерапевти. Живу у батьків і не можу й досі прийти до тями.
Мене так бісить, коли мене запитують як я себе почуваю. Хіба не зрозуміло, що я відчуваю і в якому я стані. За ці роки до мене вже 2 хлопці намагаються залицятись, а мене від їхніх слів і зізнань просто нудить. Я взагалі почала нен авидіти чоловіків і не знаю як почати все спочатку.
Зл ість, г нів, прийняття і примирення з собою не працюють, коли ти втрачаєш дитину, яку виношувала під серцем. Мене багато хто зрозуміє, бо в нашому місті я не одна така. Погоджуюсь, що в житті все буває, але в одну мить лишитись чоловіка й дитини — це було занадто для мене.
Мені кожного дня сниться моя квіточка. Я уявляю як вона росте й ходить, й каже мені “мама”. Деколи від цих слів мені навіть прокидатись не хочеться, бо лише там я можу бути з нею. Мої батьки мене вже скільки разів просять, щоб я почала життя спочатку, але як це зробити поки мені не відомо. Я вже думала про усиновлення, але одинокій жінці, та ще й у важкому психологічному стані ніхто не дасть. А батьки як почули, то взагалі розізлились. Сказали: “Жінко, тобі всього 24 роки. Ти й своїх ще здатна народити!”. Невже вони не розуміють, що мене навіть думка про вагітність лякає. Навіть не уявляю себе не те, що вагітною, а й з чоловіком поряд.Через чоловіка я втратила доньку. Тепер вона щодня мені сниться і я уявляю як вона росте.
