Коли я завагітніла сином мені було вже доволі багато років. Тож часто переживала за те, як зможу виносити плід. Та все, на щастя, вдалося. І тепер нам з чоловіком потрібно було задуматися про гарне майбутнє для Сашка.
Тож мій Ігор влаштувався на гарну роботу, я підробляла на дому і ми мали непоганий прибуток. Завжди могли дозволити синові все, що він захоче.
І бачили б ви нашу радість, коли син почав робити значні успіхи в навчанні. Спочатку всі вчителі говорили, що на хлопця чекає велике майбутнє, потім він вступив в престижний університет. І навіть звідти викладачі часто телефонували нам, аби розказати про успіхи Саші.
І всі вони були праві. Ще на магістратурі парубкові запропонували поїхати за студентською програмою в іншу країну на стажування. І він погодився.
Ми з Ігорем стрибали на радощах. Таку гордість виростили. Можливо, там і з гарною роботою знайдеться і чудова дівчина, яка буде його оберігати і цінувати.
Коли відправляли єдиного сина, то хотілося ридати, адже я не знала, що на нього там чекає. Переживала, аби все склалося гарно і він не забув про нас, своїх батьків. Щоб частіше телефонував, розповідав новини.
Перший час Олександр знаходив можливість і час поділитися з нами враженнями. Або писав, або дзвонив декілька разів на день. Якось сказав, що компанія, в якій він працює запропонувала йому підписати контракт і залишитися з ними на декілька років.
А одного разу ненароком Саша проговорився, що почав зустрічатися із прекрасною дівчиною. Та до того всього вона ще й була донькою керівника. А вже через рік повідомив, що купив каблучку і збирається робити пропозицію руки і серця коханій.
А от після декілька днів шлюбу він з’явився у нас на порозі. Моєму здивуванню не було меж, адже цей візит був максимально неочікуваним. Я на швидку руку придумала якийсь обід і запросила їх до столу. На наступний день Саша пішов на зустріч із друзями.
Довго його не було після того гуляння, а коли прийшов, то був у жахливому вигляді, проте на обличчі сіяла посмішка. А потім син заявив, що знайшов свою долю. В мене відібрало мову. Що він меле? Яку долю, коли вже є дружина?
Виявилося, в барі він зіткнувся із своєю першою любов’ю. Звали її Марія. І колись вони довго зустрічалися.
Сама Маша була не з заможної сім’ї. Їхні стосунки мені відразу не сподобалися, а син не слухав мене, коли я радила покинути її. Тож я пішла до батьків дівчини і про все домовилась. Вони поговорили з донькою і на цьому історія закінчилась. Я раділа, що добилась свого і думала, що назавжди вона зникне із життя Саші, та ось знову все повертається.
Сиджу, плачу:
– Сину, як ти можеш? Тебе чекає дружина. А ти хочеш так просто її проміняти. Та ще й на кого! На ту Машку.
Та,здавалося, Олександр навіть не чув, що йому говорять. В голові він давно прийняв рішення і слова матері нічого для нього не значили. Просто встав і пішов, а потім не з’являвся декілька днів.
Через декілька днів син подзвонив і повідомив, що тепер залишається в Україні, буде подавати там на розлучення і планувати майбутнє з Марією. Я ніколи не могла навіть подумати, що всі наші надії ось так рухнуть. Прикро, що все сталося саме так.
