Одружився я рано, у двадцять років. Ми з Оленою зустрілися випадково, зіткнулися у дверях під’їзду. Я йшов додому, а вона від подруги. Красива, ефектна білявка запала мені в душу. Кохання розвивалося стрімко. Вже за два місяці Олена порадувала звісткою, що вагітна. На той час їй виповнилося вісімнадцять років. Довго не роздумуючи, я попросив кохану вийти за мене заміж.
В належний час народилася донечка Віталіна. Ми, молода сім’я, самі майже діти, не замислювалися про майбутнє. Дівчинка росла спокійна, тому часу вистачало навіть на свої забаганки. В той час робота в мене була хороша, заробітна плата достойна, тому ми з коханою ні в чому собі не відмовляли. Те, що жили в найманій квартирі нас не бентежило. Все життя попереду.
Зміни з’явилися після того, як Віталіні виповнилось чотири роки. Дружина постійно погано себе почувала, крутиться голова, і таке інше. Лиш через місяць силоміць повів її до лікаря. Прогнози невтішні. Ми упустили час. Наразі медицина безсила, в тому місці, де пухлина, операцію робити не можна. Через місяць Олени не стало. Я залишився з донечкою на руках, в найманій квартирі. Поки доглядав за дружиною, звільнили з роботи. Жити не хотілось, але Віталіна. Вона дивилась на мене очима Олени, нарешті зрозумів, що мені є для кого жити.
Ми залишили місто, поїхали жити в село. Роботи не було, але велике бажання зробити все для донечки дало свої плоди. Перше, що зробив, посадив город, і купив птицю. З першого року в мене все виходило. Так потихеньку достаток прийшов у наш дім. Віталіна росла помічницею. Інколи запитувала, чому я не одружуюсь, адже коли виросте, і поїде в місто, я залишусь один. Але мені добре з донечкою, і поки що шукати іншу жінку не збираюсь. Віталіна довіряє мені свої думки, ми з нею одне ціле. Рушити ідилію не збираюся. Інколи задумуюсь, як би ми жили в місті якщо б я залишився?
