Коли у нас з дружиною настали важкі часи, я думав, що Іванна піде від мене. Сталося так, що на роботі змінилося керівництво. Нова мітла мене по-новому. Керівник, який прийшов замість старого, привів з собою нових працівників, а старих звільнив. Я залишився без роботи. Дружина в той час знаходилася в декреті. Поки я шукав роботу, ми були змушені витрачати гроші, які ми відклали. Сума там була не дуже велика. Ми на ці гроші могли жити один місяць. Що робити далі я просто не уявляв.
Через місяць я знайшов роботу, але зарплату мені не могли дати відразу, адже я навіть місяця не попрацював. Тоді я домовився на роботі про те, що мені дадуть аванс через два тижні роботи. На щастя, мені пішли на зустріч. Ми повинні були протриматися два тижні на грошах, які давали на дитину та залишилися з наших фінансових заощаджень.
Це була просто мука. Я брав з дому на роботу їжу. Це було вкрай незручно, бо спеціально відведеного місця для таких цілей у нас в офісі не було. Доводилося їсти прямо за робочим столом в той час, як всі працівники спускалися в кафе, яке було на першому поверсі. Ціни в тому кафе були цілком демократичні, але й цього я собі дозволити не міг. Іванна пекла хліб, робили компот з сушених яблук, які нам колись дала її бабуся. Ми тоді думали, що це нам ніколи не знадобиться. Ага. Ніколи не кажи “ніколи”. В хід пішла консервація, яку передала теща. А ми ще не хотіли її брати. Добре, що вона нас вмовила.
На вихідних ми з дружиною старалися зайвий раз не виходити з дому, адже як тільки вийдеш, то постійно щось знадобиться. А в нас на районі магазини на кожному кроці та дуже багато спокус. Добре, що дитина ще тоді була мала та не просила нас купити їй солодощі. Ми купували лише найнеобхідніше. Я старався допомогти Іванні в усьому.
Цей досвід дався нам дуже нелегко, але він багато чого нас навчив. Невдовзі я отримав другу половину зарплати та все повернулося так, як і було. У нас навіть стали залишатися гроші та скоро ми знову назбирали певну суму, яку відклали про запас.
Але найбільше я вдячний Іванні, бо вона підтримала мене у важку хвилину, не стала жалітися на наше фінансове положення та терпляче чекала коли прийде моя зарплатня. Після того як я отримав повну зарплату, я влаштував їй невеличкий сюрприз та купив торт.
Через деякий час наші фінансові справи пішли вгору та мене підвищили. Згодом наш синочок став ходити до дитячого садочка та Іванна теж почала працювати.
Коли ми приїхали в село, то подякували бабусі Іванни за те, що вона передала нам сушені яблука, вони нам знадобилися, також ми щиро подякували мамі дружини. А вона відповіла:
– Я ж казала, що в житті все може бути. От і знадобилася вам моя консервація, а ви ще не хотіли брати.
Коли я розповідаю про це колегам по роботі, то вони дивуються яка у мене хороша дружина. Ігор сказав, що у нього був випадок, що зарплату затримали на один день, так його дружина ледве не з’їла, а моя дружина стільки витерпіла. Я завжди цінував Іванну, а після періоду безгрошів’я цінуватиму ще більше.
