Усе життя мріяв мати власний город. І от мрія здійснилася. Я врешті придбав собі затишний будиночок неподалік від озера.
Я не міг натішитися такою подією. З радості в гості запросив усіх нових сусідів для знайомства, щоб знати хто поряд зі мною живе.
Компанія виявилася не особливо цікавою. Праворуч сусідкою була Людмила Степанівна. Жінка за 60-ть. Надто прискіплива, навіть уїдлива пані. А ліворуч молода пара з малими дітьми.
Такі сусіди не були для мене цікавими. Познайомилися і годі – думав я собі.
Облаштую свою дачу так, як мені хочеться. І запрошу гостей, з якими мені буде приємно провести час.
Одразу знайшов місце і повісив гамак. Основна моя мрія – поніжитися на свіжому повітрі в гамаку. Можна почитати книжку чи просто помріяти.
Біля грядки облаштував мангал. Під горіхом побудував альтанку. На травичці розкинув басейн.
-Ляпота! Дача – моєї мрії, – радів я.
Не встиг я засмажити шашлик і сісти в альтанці, як сусідка почала розносити по грядках для підживи курячий послід. Запах стоїть не з приємних. Зробив їй зауваження. А вона накинулася на мене:
-Мій город, що хочу на ньому, те і роблю, – трохи злостиво відповіла.
Одне слово, шашлик не вдався. Вирішив полежати в гамаку, помедитувати. І саме в цей час сусід ліворуч почав ремонтувати своє авто. Від гулу у вухах аж гуділо. Він також був на своїй території і мав право займатися тим, чим душа бажала.
Я розсердився невідь на кого і пішов у хату. Але в хаті звідкілясь назбиралося кілька надокучливих мух, які набридливо дзижчали над вухом.
Від такого відпочинку в мене розболілася голова і я вимушений був повертатися до власної квартири, де я почувався найкомфортніше.
