Ми, як сучасні люди, після одруження вирішили спочатку пожити для себе. Потім десь за років шість зважилися народити дитину. Так у нас появилася донечка Олеся.
Народження дитини поглинуло всю мене. До того я й не думала, що настільки зможу прив’язатися до немовляти. Чоловік у всьому мені допомагав. У нас справи йшли добре. Тому вирішила не відкладати те, що можна зробити сьогодні – народити ще одну дитину. Я дуже цього хотіла. Дуже-дуже.
Сказала про це чоловікові. Він був заскочений таким моїм бажанням і його воно зовсім не втішило. Швидше навпаки – засмутило. Мені лиш сказав, що не готовий пів життя возитися з памперсами і пішов на роботу.
-Ну й хай! Мені ж народжувати і виховувати, – заспокоїла себе.
Збігло зовсім мало часу після цієї розмови, і я знову завагітніла і щасливо народила ще одну донечку.
Чоловік почав трохи затримуватися на роботі, зсилаючись на додатковий підробіток, кінець місяця і таке інше.
При цьому стала зауважувати, що він змінився в ставленні до мене. Від нього часом пахло жіночими парфумами. Спершу я не подавала вигляду, що маю нехорошу підозру.
Але одного разу, коли він залишив свій телефон на кухонному столі, а сам пішов у ванну кімнату, до нього прийшло смс від дівчини, яке я не могла не прочитати.
«Чекаю. Люблю. Хочу бути з тобою».
Я не втрималася – вибухнула. На його голову посипалися всі мої підозри щодо його зради, що я давно приховувала. Спочатку він намагався викрутитися. А потім зрозумів, що у мене назбиралося достатньо інформації для такої заявки, різко вдарив мене і пішов з хати. Так я заробила перелом руки від коханого чоловіка. Поїхала в травмпункт, наклала гіпс, пішла в поліцію і написала заяву.
Він наступного дня прибіг, щоб помиритися, просив забрати заяву з поліції, бо позбудеться через неї престижної роботи.
Я пішла на уступки – заяву забрала. Він наче повернувся в сім’ю, почав бавити дітей, гуляв з ними. Але за якийсь час знайшов собі іншу дівчину.
Подала заяву на розлучення. Він знову почав просити мене, що більше такого не повториться, що любить мене, щоб я забрала заяву.
Я була налаштована рішуче. Заяви не забрала. Збайдужіла до нього через його вибрики. Він став для мене навіть неприємним. І ми все-таки розсталися.
Минуло п’ять років. Я знайшла хорошого мужчину. Зараз ми чекаємо на дитину. Хотіла б , щоб народився син. А зрештою, кого Бог пошле, тому й будемо раді. Важливо, щоб дитина була здоровою.
У чоловіка життя так і не склалося. Женився кілька разів – і все невдало. Мабуть, треба берегти те, що Бог послав, а не скакати в пошуках примарного щастя.
