Коли син привів додому невістку, то Тетяна мені відразу сподобалась. Дівчина проста з села, я відразу зрозумів, що для сина вона буде вірною дружиною. Тетяна родом з села та я помітив, що вона дуже вихована дівчина. Мимоволі закралася думка, що Микола не достойний такої дружини. Але якщо вони один одного кохають, то чому б не одружитися.
Весілля робили скромне, бо батьки Тетяни не могли оплатити за своїх гостей у разі пишного святкування. Моя дружина сказала, що ми не повинні ставати спонсорами їх весілля, якщо свати не мають грошей на пишне святкування, то воно буде скромним. Так і зробили.
У Миколи з Тетяною почалося сімейне життя. Жили вони мирно та спокійно, я жодного разу не чув від Миколи скарг на його дружину. Коли ми приходили в гості до молодого подружжя, то я бачив, що у них все добре.
Дітей народжувати вони не поспішали. Микола хотів зробити кар’єру, а Тетяна покірно чекала коли ж настане слушний час. Через п’ять років сімейного життя Тетяна завагітніла. Та чомусь Миколі ця новина не принесла особливої радості. Я став турбуватися з приводу того чи не з’явилася у нього раптом інша жінка.
Коли народилася наша онука Микола раптом повідомив, що не поїде забирати дружину з донькою. До пологового будинку приїхав лише я. Мені важко було пояснити невістці, що вона тепер мама-одиначка. Я відвіз її до них додому. Речей Миколи вже там не було, він пішов жити до своєї коханки, з якою вони вже три роки разом.
Мені не хотілося залишати невістку саму в порожній квартирі в такий момент, але я сказав, що наступного дня прийду до неї та онуки. Дружина лише покрутила пальцем біля скроні. На її думку, якщо Микола з Тетяною більше не разом, то ми більше не маємо ніякого стосунку до новонародженої онучки та Тетяни.
Я вважав інакше та повсякчас допомагав своїй колишній невістці. Її батьки далеко та вона залишилася зовсім сама через невірність мого сина.
Згодом з’явився Микола та сказав, що Тетяна зараз живе на його квартирі, тож вона повинна повернутися до батьків. А в цій квартирі він буде жити разом зі своєю новою коханою. І знову Тетяні довелося пережити черговий удар долі. Я переконував сина передумати та пожаліти жінку з дитиною, але син був невблаганний.
Тетяна мовчки зібрала свої та доньчині речі, я погодився їх відвезти. Дорогою ми мовчали, а наприкінці я попросив пробачення за поведінку свого сина. Колишня невістка сказала, що я ні в чому не винен. На цьому ми й попрощалися.
Невдовзі в Миколи народилася дитина та цього разу він взявся турбуватися про неї. А у мене зовсім не лежала душа до свого онука. Я увесь час думав про Тетяну та онучку. Як у них склалося життя? Чи вдосталь їм всього? Дружина ж навпаки, дуже полюбила нашого онука та заборонила мені допомагати Тетяні з її донькою. Микола й чути її імені не хоче. Тетяна не наважилася подати до суду на аліменти, хоча я наполягав та казав, що в усьому їй допоможу.
Мені дуже хочеться поїхати до онучки та довідатися чи все у них добре, але я боюся гніву своєї дружини та того, що стосунки з Миколою зіпсуються через мою поїздку.
