Коли я сім років тому зустрів свою Валю то знав, що вона живе зі своєю бабусею. Про батьків вона розповідала, що батька не стало коли їй виповнилося п’ять. А мама через рік від неї відмовилася, офіційно опікуном для Валі стала бабуся. Бабуся виховувала і піклувалася, про неї, хоч жили не надто багато, але Валя вдячна їй за все. Рідна матір навіть не цікавилася як вона росте, що їсть і чи має що вдягнути. На нашому весіллі тещі не було, бабуся Ганна була за маму й тата.
Після весілля ми почали жити в будинку бабусі, адже Валя не хотіла її покидати. Я не став сперечатися, тому ми продали мій будинок і почали вести спільне господарство. Ми молоді, сильні, тож своїми руками робили ремонт. Побудували паркан, колонку, привели до ладу подвір’я. Бабуся була помічницею, особливо коли народився наш синочок Матвій.
Та два роки тому бабусі не стало. На похорон теща також не з’явилася, хоч їй і повідомили. Приїхала вона через пів року по тому, я навіть не знав, хто це зайшов на подвір’я. Валя також не впізнала її. Марина Володимирівна, так вона мені представилася, почала захоплено розглядати подвір’я та будинок, нахвалюючи як гарно ми все облаштували. Побачивши нашого Матвія, здивувалася, вона не знала, що у нас є син. “ Такі молоді, а вже бавите, коли ж для себе жити?” сказала вона. Після того ми прямо її запитали, що її привело до нас.
Виявляється вона приїхала, щоб розділити спадщину. Тоді Валя показала їй заповіт, у якому вказано, що вона єдина спадкоємиця. От тут і піднявся ґвалт. Чого тільки ми не почули про себе. І про те, що моя дружина не вдячна донька та шахрайка яка у рідної матері забрала майно. І про себе почув, що я одружився лише, щоб забрати собі будинок. Ми її вигнали, про те вона обіцяла повернутися з юристом та поліцією.
Вона дійсно повернулася через рік, але сама. Виявилося, що через кредити вона залишилася без даху над головою. Тому не придумала нічого кращого ніж приїхати до нас. Проте дружина сказала, що не хоче мати нічого спільного з нею. Адже не відчуває до цієї жінки абсолютно нічого. Я порадив їй звернутися до соціального центру, там їй можуть допомогти знайти роботу. Наприклад подруга моєї мами працює доглядальницею за літньою людиною, там і житло і робота разом. Проте, Марина Володимирівна заявила, що не збирається бути доглядальницею. Вона ще хоче пожити нормально. Але Валя була невблаганна, навіть на подвір’я її не впустила. Тож тещі не залишилося нічого кращого ніж взяти в мене адресу соціального центру та піти від нас.
Можливо хтось засудить нас, що у важку хвилину не простягнули руку допомоги. Але де була вона коли її дитина і її мама потребувала тієї ж допомоги, підтримки та просто любові й турботи.
