Я дуже люблю своїх батьків, вдячна їм за все. До поки мені не виповнилося десять років ми були звичайною сім’єю. Я як єдина донька не мала ні в чому відмови. Але в один день все змінилося. З батьком на роботі стався не щасний випадок. Після того він вже не працював. Тож жили з того часу на мамину зарплатню й батькову пенсію.
Звичайно, що не голодували, але жити доводилося скромно. Я старанно вчилася, адже розуміла, що за навчання у виші не буде за що платити. Тож і школу закінчила на відмінно і змогла поступити на державну форму. Знала, що батьки мною пишаються і це мене тішило. В майбутньому хотілося знайти хорошу роботу, щоб допомогти батькам.
Я старанно навчалася, а коли батьки питали чи не маю хлопця, то я відповідала, що не маю часу на відносини. Звичайно були хлопці які проявляли до мене увагу, але вони мені чесно кажучи не подобалися. Та на останньому курсі я вперше закохалася. Коли я зустріла Кирила, то одразу відчула до нього симпатію. Згодом ми почали зустрічатися, у нас було багато спільних інтересів. Мені з ним було затишно й добре.
Моя подруга відкілясь дізналася, що Кирило з дуже заможної сім’ї. Вона мені заявила, що я щасливиця і всі дівчата з нашої групи мені заздрять. Та я не була від того рада, а навпаки. Я зрозуміла, що у нас різні соціальні статуси. Коли ми зустрічалися вже майже рік, Кирило сказав, що мріє про сім’ю зі мною. Що хоче змінити наш статус на наречених, а згодом на чоловіка та дружину. Я була рада таке чути, але дуже хвилювалася як він прийме мою сім’ю. Я дуже люблю свою сім’ю, я вдячна батькам за все, що вони мені змогли дати, але я не знала яка реакція буде в Кирила, оскільки бідність під ліжком не сховаєш. Тому не спішила його знайомити з батьками, хоча він не одноразово запитував мене коли вже ми нарешті зможемо познайомитися. До себе він мене також кликав, та я постійно шукала відмовки.
Та все ж від долі не втечеш. Якось гуляючи з коханим у парку ми наткнулися на мою маму. Хоч вона не часто бувала тут, а в цей день саме зустрічалася з подругою. Тож побачивши мене вона одразу попрямувала до нас. Мені не залишилося нічого іншого як познайомити їх. Здається, що вони одразу знайшли спільну мову. Та коли мама запросила Кирила до нас додому він одразу погодився, я почала хвилюватися.
В нас в дома Кирило познайомився з батьком і поки ми з мамою накривали на стіл, вони весело про щось говорили. Здалося, що й тут все добре. Та все ж я дуже переживала, адже знала, що коханий людина вихована та тактовна, тож може не показав свого справжнього враження. Ми добре провели той вечір, а коли Кирило пішов додому, я чекала його реакції при зустрічі на наступний день.
На другий день ми зустрілися й він сказав, що тепер просто зобов’язаний познайомити мене зі своїми батьками. І ніякі відмовки не допомагали, виявляється він їм уже сказав, що ми прийдемо і нас чекають. Хвилювання мої були не меншими. Дійсно будинок його батьків перевершив всі мої очікування. Та все ж мене прийняли добре, батьки мого Кирила такі ж виховані як і він.
Скоро в нас буде весілля. Я вже заспокоїлася, а от мама навпаки трохи хвилюється, адже дізналася, що майбутній зять такий багатий. Хвилюється, що його батьки не в захваті від наших статків. Та я сподіваюся на щасливе сімейне життя.
