Сьогодні Настя народила донечку. Маленька, вага 2100. Принесли під вечір, годувати. Коли дівчина глянула на дитину, злякалася. Почала кричати, прибігла медсестра. Настя плаче, говорить, що їй підмінили дівчинку. Вона не могла народити таке чудовисько. Адже Настя вважалася першою красунею. А дівчинка зовсім протилежність їй. Некрасива. Медсестра намагалася заспокоїти породіллю, але вона не слухала. Тільки й повторяла, дитина не може бути її.
Наступного дня написала відмову, і через деякий час пішла з пологового. Чоловік в цей час був у відрядженні. Тому чув тільки з її слів. Дружина повідомила, що дівчинка померла. Сумував чоловік, вірив їй. Але що поробиш, коли так сталося. Якби Василь в той час, що народжувала Настя, був дома, то не сталося б такої трагедії. Або телефонував у пологовий. Там сказали б правду. Але чоловік вірить своїй дружині.
А дівчину помістили в будинок маляти. Там же назвали її Іринкою. Дівчинка спокійна, мабуть, розуміє, що залишили її самі рідні люди. Тому поводилася тихо. Інколи вихователі підходили дивитися, чи жива дитина. Інших дітей мало помалу розбирали, а вона так і лишалася там. Одного разу і на неї звернули увагу:
– Ой, яка некрасива дівчинка. Мабуть, батьки уроди.
Слова правильні, тільки душевні уроди. Між тим Іринка підростала. Коли ще маленька була, то все гаразд. А як підросла, почали діти над нею насміхатися. І так тепла не почувала, а потім і поготів. Одні образи сипалися в її сторону. А там і потрібно лише хірургічне втручання пластичного лікаря. Але в будинку маляти немає таких коштів. Тому росла Іринка такою, яка є. Терпіла знущання від однолітків і дітей старшого віку.
Коли перевели її в дитячий будинок, там взагалі життя не стало. Знущалися. Коли вихователі поруч, не чіпають, але коли поблизу немає нікого, діставалося Ірині від усіх дітей. Тому заб’ється десь і куточок і плаче, кличе маму, щоб забрала звідти. Коли їй виповнилося одинадцять років, її помітила одна волонтерка. Дуже вже схожа дівчина на їхнього директора. Адже некрасива вона від того, що вада на обличчі, а так риси схожі.
Волонтерка згадувала про Іринку, і одного разу разом із директором відвідали дитячий будинок. Вона попросила виховательку, щоб привела Іринку. Василь Петрович дивився на дівчинку, і щось знайоме мелькнуло на її обличчі. Але велика пухлина не давала роздивитися її добре. Він зацікавився дівчинкою. Привіз лікаря, який знається на таких хворобах. Лікар повідомив, що пухлину видалити потрібно було ще в дитячому віці, але можна і тепер. Тільки не затягувати, бо пізно буде.
Василя Петровича не покидало відчуття, що Іринка рідна йому. Чому так? Адже перша дівчинка померла, а сини вдома. Та щось підказувало перевірити, чи справді дівчинка тоді померла. Адже він знає лише зі слів дружини. А останнім часом їй довіряти не можна, завжди говорить неправду. Кудись зникає, не признається куди. Дітей зовсім не виховує. Ними займається няня. Можливо і тоді даремно повірив. Тому найняв детектива.
Те, що розповів детектив, не вкладається в голові у Василя Петровича. Дружина відмовилася від дочки тільки тому, що на щоці в дівчинки пухлина. Скільки вистраждала невинна дитина, дякуючи своїй матері. Чоловік в той же день почав розшукувати клініку, в якій зроблять операцію, і заодно скласти тест на батьківство. Щоб потім забрати Іринку до себе додому. Він правильно розсудив, що в такому вигляді дівчинку не потрібно показувати братам. Після операції познайомляться.
Вдома Василь Петрович так гримнув на дружину, що вона відразу все йому розповіла. Чоловік вже не сумнівався, що Іринка його донька, але почекаємо результатів тесту. Через два тижні прийшов офіційний лист, в якому говорилося, що він тато дівчинки. В цей час знайшли клініку, в якій робитимуть операцію Іринці.
Довгих три місяці дівчинка знаходилася далеко від дому. Нарешті приїхала. Її зустрічав тато і два менших братики. Іринку не впізнати, красуня. Жодного шраму не залишилося на обличчі. І з братами схожа. А з дружиною Василь Петрович розлучився. Не простив. Все одно синів виховує няня, наразі донька допомагатиме.
