Денису довелося рано подорослішати. Поки його однолітки бігали в м’яча та розважалися, він вимушений був доглядати молодших сестер та стареньку бабусю. На допомогу від сторонніх він не розраховував, адже крім бабці у них нікого не залишилося. Лише благав бога, щоб старенька жила. Якщо з нею щось трапиться, куди ж вони дінуться? Дитячий будинок не найкраще місце для безрадісного життя, а вдома й стіни лікують.
В особливо важкі хвилини Денис пригадував своє щасливе дитинство. Мамин запашний хліб й татові мудрі поради. Їхня сім’я була щаслива й ніхто навіть не міг припустити, яке нещастя чекатиме на них попереду.
Оксана та Петро познайомилися замолоду. Дівчина була дуже вродливою й одразу припала до душі «зеленому» юнаку. Петро закохався по самі вуха, тому й не витрачав даремно час – одразу запропонував одружитися. Батьки хлопця були категорично проти цього весілля й всіма правдами й не правдами намагалися їм перешкодити. Та хіба може щось зупинити справжнє кохання?
Словом вони зіграли весілля, не гойне просте, але з найріднішими людьми. Батьки так розізлилися на сина, що відмовилися від нього й сказали ніколи не потрапляти їм на очі. Так в один день наречений отримав дружину й втратив батьків.
Жили вони добре. Купили хатинку в селі, обжилися там і через рік після весілля народився Денис. Хлопець пам’ятав своє дитинство дуже чітко і ясно. Цілий день він проводив біля тата, який вчив його вирощувати яблуні. У них біля дому був такий красивий сад. Син запам’ятовував кожне сказане слово батька. Ввечері мама кликала своїх хлопців до столу. Вони їли та розмовляли про все на світі. Перед сном хлопчику обов’язково читали казку або співали колискову. Життя було прекрасним.
Коли Денис пішов до першого класу у нього народилася сестричка. Він з нетерпінням чекав кінця уроків, щоб побігти додому й погратися з маленькою красунею. Поки мама була зайнята на кухні або поралася по господарству Денис залишався за няньку. Ще через три роки він знову став братиком для ще однієї сестрички. Хлопець розумів, що батькам важко з усім впоратися самостійно, тому частенько жертвував зустрічами з друзями й залишався вдома допомогти.
Коли йому виповнилося 12 у їхню сім’ю прийшло г оре – тато захворів. Якось йому стало зле під час роботи у садку, мама викликала швидку. Лікарі не могли сказати нічого втішного. У батька була хвороба, що швидко прогресувала на лікування потрібні величезні гроші, яких у нашій родині не було. Мама робила все можливе, щоб його врятувати: працювала на двох роботах, організувала збір коштів серед односельців, зверталася у відповідні організації, але зібраних грошей не вистачало навіть на тиждень перебування у клініці.
Заради чоловіка мати навіть забулася про власну гордість і звернулася по допомогу до батьків Петра. Вони жили заможно й могли допомогти. Та рідня чоловіка навіть на поріг її не пустила, як слізно вона не просила про допомогу. «У нас немає сина» – сказали, як відрізали.
Через три місяці Петра не стало. Не змогла Оксана пережити втрату чоловіка, надто сильно кохала його. Так від туги й пішла слідом за ним. Залишилися після них три сиротинки. Добре, що мамина мама забрала їх до себе. Отож, Денису довелося рано подорослішати. Він допомагав бабусі по дому, глядів за сестричками й навіть повернув до ладу батьків сад. У хлопця добре виходило, його почали кликати люди до себе на роботу. Якась копійка зайвою не буде.
Сьогодні Денис згадує пережите, як страшний сон. Бабусі не стало два роки тому. Він став опікуном для своїх ще неповнолітніх сестер. Талант хлопця не залишився не поміченим. Зараз він має дуже хорошу роботу – вирощує сад для підприємця. Грошей має вдосталь, тож нарешті їхні проблеми залишилися позаду. Денис щиро вірить, що батьки спостерігають за своїми дітьми з небес й пишаються тим, що вони стали хорошими людьми.
