Через тридцять років після закінчення університету до мене раптом зателефонував мій колишній одногрупник Станіслав. Він завжди був у нас активістом та організовував різні гулянки. Тепер він вирішив згадати шкільні роки та став ініціатором зустрічі випускників. Чоловік зрадів, що зміг зі мною зв’язатися та запитав чи прийду я на зустріч:
– Звичайно прийду, мені дуже хочеться всіх побачити. Правда, я не впевнений чи всіх вдасться впізнати.
Я поклав слухавку та згадав якими ми колись були. Скільки всього було цікавого та скільки вже років відтоді пройшло.
Я тоді не дуже думав про навчання та волів краще провести час більш цікаво. Були, звичайно, лекції, які мені дуже подобалися та їх я відвідував постійно. Найбільше мені подобався викладач. На жаль, Віктора Петровича вже немає з нами, але його мудрість я пам’ятаю і по сьогоднішній день.
Пам’ятаю, як я втікав з лекцій, щоб мене не помітили, я знав усі потаємні ходи в приміщенні університету.
А моє студентське кохання… Аспірантка, яка вела у нас практичні роботи. У Лариси був чоловік та двоє дітей, а я постійно примушував її червоніти. В результаті вона попросила дати їй іншу групу.
Мій найкращий друг Антон був першим хлопцем нашого університету. Після чергової перемоги на любовному фронті він так хизувався, що про чергову жертву його харизми вже наступного дня гудів увесь університет.
Нарешті настав день зустрічі, я ретельно збирався та сталося так, що я все одно запізнився. Коли я прийшов, то всі одногрупники дружно прокричали:
– О, Михайлюк, як завжди запізнився. Нічого не змінилося.
Всі засміялися.
Станіслав стояв посеред залу та розповідав куди яку страву поставити, розсаджував одногрупників по своїх місцях. Він ще в студентські роки був таким діловим. Згодом чоловік зізнався, що зараз очолює фірму свого батька. Ну тепер все зрозуміло.
Я поглянув у куток, а там сидів мій друг Антон, я його заледве впізнав, він відростив пивний животик та кожні 5 хвилин телефонував дружині, а також скидав їй фотозвіти.
– Моя дружина за мене хвилюється, – почав виправдовуватися він.
Цікаво, як дружина Антона змогла зробити з нього підкаблучника.
Взагалі, зустріч виявилася сумною. Не на це я очікував. Крім скарг на життя та стан здоров’я я більше нічого не почув. Посидів там 20 хвилин, придумав привід, щоб чкурнути звідти, та з великим полегшенням вийшов на свіже повітря.
