В кожній щасливій родині чоловік — це опора, кам’яна стіна та підтримка. Кожна жінка мріє бути поруч саме з таким чоловіком. Але не завжди трапляється саме так, як хочеться. У мене сталося так, що з чоловіком ми розлучилися, я залишилася одна з двома дітьми.
Нещодавно я зайшла в фейсбуці на сторінки своїх одногрупниць. У них там щасливі сім’ї. На фотографіях вони разом зі своїми чоловіками та дітками. Я аж трішки заплакала. Я також мріяла все життя про такого чоловіка. Бувши одній з дітьми мені не вистачає підтримки, ласки, любові. Я одна маю з усім справлятися. Та необхідна чоловіча рука в будинку, все ламається, розетки іскряться, а полагодити нікому. Приходиться платити гроші та викликати майстра. Та й діти: син підліток, а донька трохи старша. Їм також необхідна допомога та батьківська любов.
Та тільки я почала задумуватися про те, що гарно було б мати поруч чоловіка, тут як тут з’явилася моя сусідка з п’ятого поверху Надія Михайлівна. Вона почала мені розповідати про свого сина. Який він у неї гарний, як раз моїх років, та взагалі дуже давно він у мене був закоханий, тільки соромився підійти та признатися у почуттях. Й запропонувала мені зустрітися з її сином, поговорити, можливо у нас і правда разом життя буде чудовим.
Я не довго думала над пропозицією Надії Михайлівни та й погодилася. Коли ми зустрілися в кафе з Миколою, сином сусідки, він мені сподобався. Сам був добрим, веселим та й на зовнішність здався гарним чоловіком. Тільки я в нього не закохалася з першого погляду. Але десь далеко всередині я просто подумала, що все приходить з часом.
Через тиждень ми вирішили познайомити Миколу з моїми дітьми. Вони, на щастя для мене, гарно подружилися. Для мене це було найголовніше. Ще через тиждень чоловік вирішив почати жити разом та перевіз валізу до нас у квартиру. Спочатку все було так, як я мріяла. Микола полагодив все у квартирі, справді чоловік з золотими руками. Допомагав мені на кухні, навіть речі прасував. Проживши разом так місяць Микола зробив мені пропозицію. я була шокована та в ступорі. Тому ще пару неділь тягнула з відповіддю.
Я дивилася на поведінку чоловіка й згодилася. Ми одружилися, всі були раді й щасливі. Але наше щастя не довго панувало в домі. Мій чоловік почав ходити на гулянки з друзями й мені нічого не говорив. Приходив додому напідпитку та ще й під ранок. А коли я вже зранку намагалася з ним про це поговорити, то Микола починав на мене кричати й говорив, що я його контролюю. Мені звичайно було це образливо, але я подумала, що він просто був у поганому настрої. Через декілька днів я прала наші речі, й перед тим як закинути їх у пральну машину я вирішила перевірити кишені, щоб нічого цінного не зіпсувати. А коли Микола це побачив, то знову почав підіймати на мене голос й говорити, що втручаюся в його особистий простір.
Мене це вже почало насторожувати. Я вже потихеньку почала жалкувати про те, що вийшла за нього заміж. Та чоловік не перестав мене дивувати. Нещодавно він пішов з дому, нічого мені про це не сказав, а повернувся під ранок дуже п’яний та ліг спати прямо на порозі. Нам з дітьми прийшлося його роздягати та тягнути до спальні. На ранок звичайно я знову з ним поговорила, але це нічого не дало. Через тиждень це повторилося знову.
Я не змогла терпіти такого ставлення до себе й пішла до його мами Надії Михайлівни. Я все їй розповіла про її сина. Сказала, що він п’є, мене як дружину не сприймає, так ще нещодавно у мене заробітну платню вкрав, а спихнув все на дітей. Натомість моя свекруха сказала, що це я винна, що її син таким став, бо раніше він був нормальним й не пив алкоголь. Вона почала мені натякати, щоб я прописала її сина у своїй квартирі, бо ми ж сім’я.
Після такої розмови зі свекрухою та ще однією п’янкою Миколи ми з дітьми зібрали його речі та відвезли до Надії Михайлівни. А п’яного чоловіка я більше не пустила до нашої квартири. Тиждень тому я подала на розлучення та зрозуміла, що найкраща сім’я для мене — це я та мої дітки. Інших нам не потрібно.
