Свахо, так погляньте, які у нас ремонти, дизайнер з самого Києва постарався! А які меблі!- все щебетала мама Олега.
Галині було незручно оглядати їх квартиру, не звикла вона до такого життя, та й заздрити вона не вміла. Але стерпіла. Лиш би єдина донечка була щасливою.
Жінка позичила грошей своєї сестри, тому купила своїй єдиній донечці недорогу, ніжну весільну сукню. Сама одягла костюм, який купила на випуск доньки.
Весілля настало. Запрошені сиділи за столом, веселилися! Кричали: “Гірко!”. А Галині було дійсно гірко. Батьки молодого ходили поміж них, з гордо піднятою головою, і кожному старалися нашептати, що таке розкішне весілля, це справа їх рук, що вони нічого не жаліють для синочка.
Проте, якщо чесно, то кожен оплачував своїх гостей, за 20 гостей з боку нареченої все оплатила, як би важко їй не було, Галина.
Весільний ведучий дав слово батькам. Першими піднялися з-за столу Олегові батьки.
–Ось Вам дітки, кругленька сума на меблі. Ви варті найкращого. Словом, дітки – будьте щасливі! Всі запрошені аплодували. Коли почала говорити Галина, то її майже ніхто не слухав. Нецікаво…Що ж може подарувати ця бідачка?
– Олежику я віддаю тобі найцінніше, що в мене є. Бережи мою донечку, я віддаю тобі своє серце. Матір не могла через сльози сказати ані слова. Все, що вона зробила, лиш витягнула ключі з кишені і простягнула їх молодятам.
– Ось вам ключі від квартири. Нехай у вашій новій оселі панує щастя і любов. Це вам у подарунок квартира, щоб ви мали куди занести меблі, які подарували вам батьки.
Свати від несподіванки, ледь не лусли. Галина забрала літню маму до себе. А квартиру подарувала для дочки на весілля. Не хоче, щоб її дитину усе життя зневажали за статки…
