Окрім цього, намагалася, щоб вдома все було якнайкраще. І зварено, і спечено, і прибрано, і помито, і попрасовано. Звісно, що після такого напруженого робочого дня вигляд у мене був не з найкращих. І сил усміхатися і танцювати перед чоловіком уже не вистачало.
Так, я йому подавала всі приготовані страви на стіл і сама сідала поряд, щоб поїсти. Мені було приємно і смачніше вечеряти вдвох. У сина була окрема кухня і інший графік.
Саме зараз зауважила, що чоловікові байдуже, чи я сідаю разом з ним за стіл, чи далі пораюся по господарству. Він зовсім не допомагає мені з домашніми клопотами, ні з вихованням сина. Чоловік став гостем у нашій хаті.
Останнім часом постійно засиджується в сусідки, наче ця хата для нього рідніша і ближча. Щойно Наталя зателефонує, що треба щось допомогти, він одразу біжить. А мої прохання ігнорує цілком.
Я не витримала і дорікнула своєму коханому цим. Сказала, що і квітів мені не дарує, як належиться чоловікові для коханої дружини. Він і не став оправдовуватися:
– А чого це я повинен тобі квіти дарувати? Робота – це твої обов’язки. Я тобі нічого не винен. Я одружився для того, щоб хтось це все робив.
-Але сусідці ти помагаєш? – не втрималася я.
-Хочу і помагаю. Ти – домогосподарка і не повинна мені вказувати, куди ходити і що робити. Якщо не влаштовує, то іди звідси! Не тримаю!
Аж тепер у мене відкрилися очі. Он воно що! Я все життя була для чоловіка всього лиш слугою! І не більше!
Ця розмова була великим ударом для мене. Ні! Від сьогодні я не буду слугою! І почала спаковувати речі.
Переїхала разом з сином до батьків. Змінила роботу, бо до попередньої було доволі далеко добиратися. Живу в задоволення і не жалію, що не стала далі принижуватися. Минуло три роки. Чоловік жодного разу за цей період не зателефонував і не поцікавився, як син. Аліментів також не платить. Навіщо мені такий егоїстичний чоловік? Добре, що я так рішуче поступила цього дня.
