Алла з самого ранку поралася на кухні. Відварила овочі на салат, запекла картопельку, а зараз фарширувала рибу – усе, як любить її єдиний синочок Дмитро. Він навчався на третьому курсі юридичного факультету. Викладачі прогнозували йому велике майбутнє. Син був для неї найбільшою гордістю та опорою. Шкода, що через своє навчання зовсім не мав часу на батьків.
Чоловік дивився футбольний матч по телевізору. Жінка вчергове попросила його винести сміття, у відповідь тиша. «Знову доведеться самій все робити»
Через свої роздуми господиня не почула, що у двері постукали. Наступної миті улюблена команда Олексія забила гол. Наче навіжений, він почав волати на всю квартиру: «Оле-оле-оле!»
-Ти вже геть з розуму вижив? Піди на двір, щоб мізки прочистило, а по дорозі винеси те кляте сміття!
-Жінко, ти даси мені спокійно додивитися матч чи ні? Ніякого спокою у власному домі немає!
Розлючена дружина гримнула каструлею й попленталася у коридор. Олексію пощастило, що сьогодні приїжджає дитина і в неї немає часу на конфлікти. Взяла пакет зі сміттям, різко відкривши двері, ледь не збила з ніг молоду дівчину, років 17.
Та мовчки вручила Аллі якийсь кошик. Нажахана жінка не могла зрозуміти, що відбувається. Незнайомка сама все пояснила.
-Чого ви на мене так дивитеся, бабусю? Дмитру привіт передайте. Знав як робити, то тепер хай знає, як виростити. Мені ця дитина не потрібна.
Молодиця різко розвернулася та побігла вниз східцями, на прощання додавши:
-Імені у неї немає. Можете назвати по-своєму.
Тремтячими руками Алла розкрила кошик й отетеріла. Великими зеленими очима на неї подивлялося маленьке немовля. Дівчинка була схожа на її сина Дмитрика. Але як же таке могло бути? Син жодного разу не розповідав про свою дівчину. Сам говорив, що зосереджений на навчанні й майбутній кар’єрі.
Вона повернулася до квартири. У коридорі стояв занепокоєний чоловік у пошуках пакета зі сміттям. Побачивши бліду дружину запитав, що сталося. Не встигла вона відкрити рота, як у двері знову постукали. Через мить вона побачила свого сина Дмитра.
-Усім привіт! Я вдома. Сподіваюся стіл уже накритий. Я голодний, як вовк – син радісно кинувся обіймати матір поки не побачив маленький згорток у її руках.
-Мамо, тату, я надто довго не був вдома? Звідки у вас дитина? – Дмитро був шокований й чекав почути хоч якісь пояснення.
-Лелека принесла. Ось, познайомся, Віра Дмитрівна.
В чоловіка і сина відвисла щелепа. Хлопець усе зрозумів, батько також не став ставити зайвих запитань. Бабуся склала список необхідних покупок та відправила чоловіків до магазину та в аптеку.
Сусідам та знайомим подружжя історію про те, як вони взяли дитинку з дитячого будинку. Син продовжував мовчати, як риба. Мати ні про що не розпитувала, лише картала себе за те, що погано виховала власну дитину. Вірі вона стане кращою матір’ю.
Час минав, дівчинка підростала. Знайомі та друзі дивувалися їхньою схожістю. Алла мовчки змигнула плечима, мовляв, це таки наша дитина. Дмитро багато працював, але кожних вихідних приїздив до Віри. Допомагав і фінансово. Сестра обожнювала старшого брата, який насправді був її татом. Про це так ніхто і не дізнався.
Коли Вірі виповнилося 17 у двері їхньої квартири постукала незнайома жінка. Її обличчя здалося Аллі знайомим. По голосу вона упізнала біологічну матір Віри. Жінка заговорила першою:
– Я прийшла до доньки. Можна увійти.
Алла відчула як на її плечі лягла рука чоловіка, ніби підтримуючи її. В один голос вони відповіли:
-Ви помилилися адресою.
Більше ця жінка не турбувала їхню родину. Можливо колись вона розповість Вірі усю правду про її народження та справжніх батьків та сьогодні вона хоче, щоб її донечка просто була щасливою.
