Моя подружка Олена п’ять років тому вийшла заміж. Усе в неї було чудово. А сьогодні вона мені по телефону таке розповіла про своє життя, що я досі не можу прийти до тями. Невже таке буває…
Олена доволі вродлива дівчина. І фігурка в неї хороша. За Вадима вийшла заміж, коли разом закінчували навчання в інституті. Він був закоханий в неї. Одразу після захисту диплома відгуляли весілля і зажили щасливим життям. Так я вважала.
Дітей не спішили народжувати – казали, що ще встигнуть. Я про себе навіть трохи заздрила Олені. На відстані вони виглядали щасливою парою. Обоє гармонійної тілобудови, світлоокі, завжди зі смаком одягнені. Живуть собі лишень удвох – Олені подарували квартиру на весілля її батьки.
Була впевнена, що Олену її чоловік носить на руках. Адже є за що!
Учора зателефонувала Олені, щоб запросити на вихідні в гості і почула таке, що волосся дибки піднялося. Спочатку навіть не повірила її словам. А потім зрозуміла, що вона не жартує. Що їй справді дуже кепсько. І причина всього – ставлення чоловіка.
Як з’ясувалося, Олена на кілька днів прихворіла. Трохи промерзла, і в неї почалася ангіна, підвищилася температура. Пішла на лікарняне. У ці дні особливо не займалася кухнею, бо не мала сили.
Коли ввечері після роботи повернувся Вадим, то почула на свою адресу все, що він про неї думає. Обізвав її лайливими словами, назвав «блідою поганкою, яка нікому не потрібна, а він, дурень, одружився на ній. Він давно думав їй про це сказати, а тепер, коли вона не приготувала йому вечері, саме вчасно сказати, що він про неї думає.
Олена спочатку подумала, що він хильнув на роботі і верзе все це напідпитку. Вона вдихнула повітря, але перегару не відчула. Почала оправдовуватися, що захворіла. Однак Вадим і слухати її не хотів. Мовляв, що це вона верзе. Її хвороба не знімає з неї провини. Окрім цього, на «фейс» аж ніяк не впливає.
– Спересердя чоловік жбурнув у неї свою брудну футболку і пішов приймати душ, а опісля до самої ночі сидів у компі і ганяв «танчики», – ділилася подруга своїм болем, – Йому було байдуже, що в мене температура сягнула позначки 39. Я не знаю, що мені далі робити. Я не хочу більше терпіти ці приниження. І водночас мені дуже важко усвідомлювати, що чоловік, якого я до останнього любила, піклувалася про нього на таке здатен. У мене розривається серце від усвідомлення, що я витратила стільки часу на людину, яка не вміє поважати ближніх, не те, що любити.
Після цієї сповіді мені Олена наче ожила, сказала, що сьогодні до приходу Вадима, виставить його речі в коридор. Хай іде, куди хоче. Їй він більше не потрібен. Добре, що дітей з ним не встигла народити…
Я підбадьорила її. Сказала, що її щастя чекає попереду. Хай тримається. В разі чогось, хай звертається – завжди рада їй допомогти.
