Після народження першої дитини я настільки захопилась материнством, що твердо для себе вирішила колись стати багатодітною мамою.
Я люблю дітей, та от лише своїх. Можливо, не можна так казати, та чужі діти для мене чужі і я не можу ставитися до них з таким же теплом, як до своїх. І найбільше дратує, коли хтось намагається попросити мене посидіти з дитиною. Я навіть чужих дітей взагалі не сприймаю. І нічого з цим не можу вдіяти.
Коли я шукала собі чоловіка, то хотіла, аби він був старшим за мене, але без дітей від колишніх шлюбів. Тож, коли ми з Олегом познайомилися, я не стала приховувати цю свою особливість і відразу про все розповіла. Та тільки зараз я зрозуміла, що це було даремно. Тому ситуація, яка відбулася між мною та моїм чоловіком, викликала в мене велике обурення та непорозуміння.
Через пів року серйозних стосунків ми переїхали в одну квартиру. І от сюрприз, Олег зізнався, що має 10-річку донечку. Я не маю нічого проти дітей, та я ж попереджала, що не хочу мати справу із чоловіками з дітьми.
І все б нічого, та я вагітна і скоро буду народжувати, виходу назад просто немає. А Олег тільки повторює, як папуга, що приховав усе, бо боявся мене втратити. А він не подумав, що рано чи пізно я все одно дізнаюся і все ж покину його?
Потім ще й виявилося, що він взагалі не планував мені зізнаватися у цьому, але матір дитини поїхала за кордон і тепер мала житиме із Олегом.
Я знаю, що більшість з вас буде засуджувати мене, та ось така я людина і по-іншому не можу.
