Ми їхали потягом на Закарпаття. В купе нас було четверо. Я, сорокарічна Жанна Ігорівна, юна дівчина-студентка Карина та молода мама Ганна з синочком Матвієм.
Карина їхала провідати батьків. Я їхала в санаторій на відпочинок. А молода мама Ганна, як потім виявилося, їхала шукати кращої долі з півторарічним сином на руках.
Вигляд у молодої матері був пригнічений, ми одразу здогадалися: у неї сталося якесь лихо. Час від часу вона притуляла до себе малюка, сльози горохом котилися по щоках.
Чужа душа-темний ліс. Але ми хотіли якось розрадити молоду матір. Карина запропонувала хустинку, аби витерти сльози. А я пригостила малюка пиріжком.
Як виявилося, Ганна їхала в один із санаторіїв Закарпаття на роботу. Маленького Матвій планувала віддати до дитячого садочка. І потихеньку ставати на ноги. Як виявилося- молоду жінку свекруха вигнала з дому. Чоловік Ганни став на материну сторону. Невідомо чому Галина Дмитрівна вирішила, що Ганна народила Матвійка не від її сина. Син блакитноокий, а чоловік – кароокий. На жодного з родичів він не схожий. А ще жінка до якоїсь знаменитої знахарки ходила, та не тільки не розвіяла сумніви, але і запевнивнила: хлопчик позашлюбний! Ну і взяла за цю інформацію 2 тисячі гривень. Але це того вартувало. Так думала собі свекруха.
Я не винна. Гріха за душею не маю. З Артемом познайомилася, коли поверталася в гуртожиток з медичного коледжу. Почали зустрічатися. Я його одразу покохала. Прихилилася душевно до нього, бо родини я не маю. Я сама з дитячого будинку. Не знаю, хто мої батьки. Я дуже мріяла про люблячого чоловіка та щасливу родину. Не склалося…, – прикро заплакала Ганна – ні в чому не винна, клянуся.
Галина Дмитрівна, моя свекруха, одразу мене не взлюбила. Не про таку пару вона мріяла для свого єдиного сина. Десь я її розумію. Кому потрібна бідна невістка, та ще й з дитячого будинку?
Ми все -таки одружилися. Стали жити разом зі свекрухою. Я завагітніла. Думала, що з появою дитини, сверуха змінить своє ставлення до мене. Полюбить, або хоча б звикне. Я всіляко хотіла вислужитися перед нею, заслужити її прихильність. Не склалося. Коли Матвію було пів року вона вперше сказала, що онук зовсім не схожий на Артема. Це її непокоїть. Такі розмови тривали місяцями. Артем став прислухатися до матері. Хоч як я його не переконувала. А одного дня, свекруха, після чергового походу до ворожки виставила мене з маленькою дитиною зі своєї квартири.
– А чому не зміг заступитися ваш чоловік? Він же любить вас.
– Наче любить, – знову заплакала, притиснула дитину. Артем дивиться на світ материними очима і чує все її вухами. Не хочу з таким віка доживати. Та й не дають жити… А коли Галина Дмитрівна почала нас з дитиною виганяти з дому, не заступився. От я була змушена піти. Зібрала речі в сумку. Нічого мого більше в тій квартирі нема. Ні техніки, ні меблів, які ми разом купляли.
Купила квиток на потяг. Планую влаштуватися медичною сестрою в санаторії. Матвійка віддам до дитячого садочку. Я сильна, я справлюсь. Мені є заради кого жити. Сина поставлю на ноги. Вирощу справжнього чоловіка.
– Заспокойся, доню, – відгукнулася Жанна Ігорівна, яка уважно слухала сумну сповідь. – Якщо між вами любов, одумається твій Артем. Ось побуде без вас, без ось цього хлопчика ясноокого і занудьгує, перестане слухати мамині нашіптування.
– Є ще забобонні люди, які самі через це спокою не знають і близьким жити не дають. Матір зрозуміє свою провину, але буде вже пізно…Ти Богу частіше молися. Він нас чує. В тебе все буде добре. Ти тільки вір!
Ганна влаштувалася на роботу в санаторій. Матвійко пішов до дитячого садка. Артем так і не одумався, і не повернув молоду дружину. Живе з мамою, всі його нові наречені їй знову не такі.
Нещодавно Ганна познайомилася на роботі з приємним чоловіком. Олег приїхав відпочити у санаторій, підлікувати шлунок. Побачив Ганну-і закохався. Пропонує їй поїхати жити до нього до Льовова. З Матвійком теж спільну мову знайшов…
Напевно, Ганна таки вимолила у Бога собі жіноче щастя? Як вважаєте?
