Дивно, але я завжди знала, що у мене буде лише одна дитина. І це переконання жило в моїй голові з мого дитинства. Однозначно, що на такий мій егоїзм були певні причини.
Справа в тому, що з моменту свого народження я відчувала певний дискомфорт. Нас у мами було троє – старша сестра, я і молодший брат.
Звичайно та очікувано, що в мене ніколи не було нічого свого та нового. Усі іграшки ми ділили з сестрою на двох. Батьки купували нам одну ляльку на двох, жодної іграшки у нас не було у подвійності.
Одяг мені також діставався з старшої сестри. Їй же купували все красиве та нове, те що вона сама собі обирала. А я доношувала за нею те, що було вже поношене і зіпране, до того ж завеликого розміру на мене.
Мої батьки не бачили жодної необхідності купувати мені щось моє та нове. Це ж лишні витрати, а сестра мені не чужа. То ж можу за нею доносити. Та й ми ростемо швидко.
У брата також було все його особисте та нове. Мене це неабияк злило. Невже я найгірша дитина в сім’ї, невже я не можу мати хоч одну ляльку суто мою, чи бодай одне платтячко нове та яскраве?!…
Та й батьківська любов мене не стосувалася. Батько обожнював брата, а мама надавала перевагу сестрі. Я для них була не надто бажана та чисто випадкова дитина. Тому мене і не любили так, як брата і сестру.
Якраз тоді я твердо вирішила, що у мене буде лише одна дитина. І їй я дам абсолютне все і нове.
Так і сталося. Я виросла, вивчилася і вийшла заміж. Нарешті у мене було все моє і нове. Чоловік мене балував та виконував усі мої забаганки.
Потім у нас народилася донечка. Тут я і отримала повну свободу. Я змогла нарешті задовільнити свої дитячі проблеми та потреби. Ми купували донечці найпопулярніші іграшки та ляльки.
Я була щаслива, адже могла реалізувати всі свої мрії та загоїти дитячі рани. Моя донечка виглядала наче з обкладинки журналу, настільки стильно я її одягала.
Коли нашій Оленці виповнилося п’ять років – чоловік почав мене просити задуматися ще про сина.
От тільки друга дитина і ще одна вагітність зовсім не входили в мої плани. Я не хочу, щоб моя дочка відчувала себе так, як я колись.
Я хвилююся, що не зможу ділити свою любов на двох діток, та приділяти їм однаково уваги.
А ви що б порадили? Бували у вас такі внутрішні труднощі?
