Загалом, я щаслива мама. Моєму синові скоро виповниться три рочки. Люблю його понад усе. Часто втішаю його приємними сюрпризами. Можливо, у мене така ейфорія через те, що тривалий час ніяк не могла завагітніти, але дуже цього прагнула. І зараз не можу натішитися такою радістю.
Звісно, що бувають дні, коли я втомлююся від надмірної опіки над дитиною. Однак, думаю, що таке почуття переживають усі. Часом Ігорчик погано спить, вимагає, щоб я взяла його до себе в ліжко. Тоді не висипаюся я. Іноді капризує з їдою. І я не знаю, як йому догодити. Але все одно радію від того, що він у мене є, такий чудовий малюк. Час, який проводжу разом з ним, наповнює мене щастям.
Коли народився Ігорчик, я відмовилася від кар’єри – син став для мене всім світом. Майже не спілкуюся з подругами. Відкинула всі свою зацікавлення. Уся тепер кручуся біля дитини.
Я доглядаю за сином і практично весь час присвячую йому і чоловікові. А чоловік став єдиним годувальником сім’ї. Зарплата в нього невисока, але звикла жити економно. І мене наразі це влаштовує. Мені здається, що по-іншому навіть не зможу жити.
Однак зауважила, що після народження сина чоловік почав мене ревнувати до нього. Часом докоряє, що я йому зовсім мало приділяю уваги. Але по-іншому не складається. Няньки в нас нема, тому мушу все робити сама. А чоловіка люблю не менше, як до того. Ось ще трохи, і син буде сам гратися. Тоді в мене трохи розв’яжуться руки.
Певний час чоловік як татусь цілком ігнорував нашого сина. Казав мені, що дитина його не сприймає. Що для Ігорчика на сьогодні існує лиш одна людина в світі – це я. Був час, що в роздратуванні чоловік навіть почав мені дорікати в тому, що я налаштовую сина проти нього. Звісно, що я не погодилася з таким твердженням. Сказала, щоб він трохи побавився з сином. Чи просто погуляв. Трохи тато потеплішав у ставленні до Ігоря, коли малий почав розмовляти і вимовив «тятя», що означало «тато».
Але чоловік на тому не заспокоївся. Почав змушувати мене віддати дитину в садочок, а самій виходити на роботу.
Свекруха почала докоряти мені, що живу на шиї її сина. Пора йти на роботу. Що роблю з дитини маминого синочка. Я відповіла, що для мене дитина понад усе. У садочок наразі ще не хочу віддавати. Матір навіть погодилася сама доглядати малого, лиш би я пішла на роботу.
Однак я знаю її. Вона ненадійна людина. Сьогодні вона говорить одне, а завтра у неї настрій може зовсім змінитися. І що робити тоді? Мене не влаштовує така перспектива.
Тепер мені треба якось переконати чоловіка, що я конче потрібна синові, а він мені. І поки що так мусить бути. З цим треба змиритися.
