Наш син Марко чомусь покинув свою першу дружину. Спочатку завів собі коханку. Уже тоді у нього з Танею була дитина. А коли невістка народила другу дитину, то зовсім загуляв. Коли про це дізналася Таня, то почала вимагати розлучення. Казала, що їй не потрібен чоловік-гуляка. Так вони розійшлися.
Марко не провідував дітей, але справно платив аліменти і залишив дружині квартиру. Я намагалася в життя дітей додати трохи більше тепла. Вважала, що мій син поступив не добре щодо них.
Мені було шкода й невістки. І онуків любила, бо діти ж тут в нічому не винні. Тому часто їх провідувала і допомагала, як могла. Ніколи не йшла до дітей без гостинця. Вони відчували мою любов і тягнулися до мене. Потім, коли вони пішли в школу, допомагала їм з уроками. Невістка не встигала після роботи зі всім справитися.
Таня викладала англійську мову і проводила для додаткового заробітку приватні уроки. Заробляла непогано, але цього було замало для сім’ї. Тому я часом підкидувала дітям якусь копійку на їхні потреби.
Невістка добре ставилася до мене як до свекрухи, що була матір’ю чоловіка, який їй зрадив. Не мала нічого проти, що я так часто їх провідую.
Одного разу я трохи затрималася з уроками і несподівано почалася сильна гроза, яка ніяк не вщухала. Вулицями протікали ріки води, з якою не справлялися спеціальні люки. Звісно, що в таку негоду мені не хотілося виходити на вулицю. Я попросилася на ніч.
Таня погодилася. Постелила мені на розкладачці в кімнаті, де спали діти.
-Ні! Я буду спати в кухні на дивані, – заперечила я , знаючи, що Таня любить спати поряд з дітьми.
-Там буду спати я з чоловіком! – заперечила невістка.
У мене ледь не вирвалося: «З яким чоловіком?», але вчасно встигла прикусити язика. Проте її відповідь мені не сподобалася. «Як вона сміє жити з кимось, маючи дітей? Вона повинна присвячувати себе дітям і більш нікому! Треба обов’язково про це поговорити з нею», – такі думки снувалися в моїй голові.
Вранці мовчки встала і пішла додому. А ввечері все-таки їй зателефонувала:
-Ти не маєш права так чинити з дітьми. Ти повинна передовсім думати про них, а не про себе! – трохи менторським тоном промовила до Тані.
– Скажіть, а ваш син думав про дітей, коли пішов до іншої? – раптом вимовила вона.
Мені нічого було більше сказати їй у відповідь. Розмова обірвалася. Мені було прикро на душі – я не хотіла більше бачити своєї колишньої невістки. Але було жаль і внуків, які в нічому не були винні.
Не знаю, як чинити мені далі? Як ви вважаєте? Дайте пораду.
