Ми з чоловіком прожили разом вісім років. Дітей у нас не було, лікарі сказали, що ми не сумісні по крові. Та для мене це не було проблемою, адже я його дуже любила.
Мабуть, в цьому і була моя помилка – я надто сильно його любила. Любила я його настільки міцно, що прийняла його дитину від іншої жінки.
Я чудово розуміла, що він мені зраджував в той час, як я берегла йому вірність і розуміла, що мої шанси на відчуття щастя материнства зменшуються щодня.
Чоловік мені зраджував з жінкою, яка була сиротою. Від їхніх зустрічей вона завагітніла і повідомила Михайла, але він не збирався йти до неї.
При пологах ця жінка, Тетяна, віддала Богу душу. А дитину віддали моєму чоловіку. Він і прийшов з цим немовлям додому. По документах – це був наш син. Матвія я прийняла як рідного.
От тільки чоловік і надалі не нагулявся. Вже через місяць він мені сказав, що має іншу жінку і розлучається зі мною. Важко йому щоночі не спати від плачу власного сина.
А мені що казати? Це взагалі чужа мені дитина, а я про неї турбуюся.
Ми розлучилися. Чоловік взагалі жодного разу не поцікавився ні мною, ні власним сином. У мене була затяжна депресія. Ще б пак! Мене зраджували, принесли мені чужу дитину і відібрали в мене шанс на власне материнство.
Не знаю, як я це пережила, але думаю, що мені допоміг Матвій. Точніше нещасний випадок, який з ним трапився. Я якраз його купала, як задумалася і долила забагато окропу.
Дитина почала плакати сильно і цим криком повернула мене до тями. Я настрашилася і думала, що нанесла дитині непоправної шкоди. Одразу викликала швидку допомогу.
Лікар, який приїхав на виклик запевнив мене, що з дитиною все добре. Це лише невеликий переляк і все буде добре. Але я хвилювалася і лікар пообіцяв прийти нас провідати наступного дня.
Наступного дня він і справді виконав свою обіцянку. Ярослав, так його звали – навідувався до нас ще кілька днів. А потім за чашечкою кави я розповіла йому свою історію.
Не знаю як, але ми дуже зблизилися. Все більше часу проводили разом, а потім Ярослав переїхав жити до нас з Матвієм. Та й Матвій його почав називати татом.
Одного ранку я прокинулася і мені було дуже погано. Ярослава вдома не було. Навіть не пам’ятаю нічого. Єдине, що спливає в моїх спогадах того дня – Ярослав.
Він побачив мене непритомну, коли прийшов на обід. Настрашився не на жарт. Настільки, що сам не зміг мені надати допомогу, а викликав іншу бригаду.
Виявилося, що я вагітна. У нас з Ярославом буде спільна дитина. А я зовсім забула про те, що у мене могли бути власні діти.
Навіть не думала, що зможу бути настільки щаслива після того, як мене покинув чоловік.
