Марія цілий день не могла знайти собі місця. Робота буквально валилася з її рук. Клієнти скаржилися на погане обслуговування, але вона навіть не чула їхні скарги. Мати хвилювалася за свою доньку, яка от уже шість годин, як народжувала. Начальник сьогодні був не в гуморі, тому не відпустив Марію до доньки. Доводилося сидіти на роботі та хвилюватися на відстані.
Декілька місяців тому Маша була переконана, що у її дочки ідеальна родина. Зять Микола прекрасно ставився до дочки та старшої доньки. Забезпечував їх фінансово та ще й по дому допомагав. Коли дізнався, що знову стане татом зрадів не на жарт. Декілька днів святкував та буквально носив дружину на руках постійно повторюючи: «Нарешті у мене буде син!».
Така одержимість хлопчиком не дивувала дружину. Вона знала, як сильно її чоловік хотів спадкоємця. Тому, коли пішла на УЗД сильно хвилювалася, щоб мрія чоловіка здійснилася. Та не судилося. Лікар підтвердив, що у подружжя знову буде дівчинка.
От тоді у родині Маріїної доньки почалися проблеми. Микола наче сказився, почав звинувачувати дружину у її неспроможності народити йому сина. Зібрав речі та пішов з дому.
Жінки думали, що він пересердиться та повернеться, коли дитина народиться. От сьогодні у Нелі відійшли води, але чоловік на пологи так і не з’явився. Народилася здорова та красива дівчинка, копія тата. Микола ж упевнившись, що дійсно народилася донька – подав на розлучення.
Неля декілька місяців чекала на його повернення, але він так і не з’явився. Зустрілися вони у суді під час розлучення. Микола навіть у сторону дружини не глянув, але їх не розлучили через новонароджену дитину. Дали пів року на примирення.
Неля переїхала у батьківський дім з двома маленькими дітьми. Бабуся допомагала з новонародженою та купувала усе необхідне та Неля розуміла, що на мамину зарплатню вони довго не протягнуть, а виходити на роботу самій ще зарано.
Набравшись мужності, пішла на роботу до свого колишнього розказати усе, що про нього думає. На вході у фірму зустріла начальника Миколи, вони були знайомим, тому він запросив жінку до себе у кабінет поговорити. Вона виплакалася йому та розповіла про все, що сталося. Директор викликав до себе Миколу, той побачивши дружину одразу насторожився та мовчки чекав, що скаже йому начальник.
-Миколо, не мені тебе судити, але те, що ти зробив, зовсім не по-чоловічому. Я допоможу тобі виправити свій ганебний вчинок, тому з цього дня відвертатиму від твоєї зарплатні 40% на аліменти.
-Що вона вам тут наплела? Може зізналася, що діти не мої, бо в моїй родині народжуються лише хлопці. Перший раз я пробачив, але вдруге – це вже підозріло. Я хочу робити генетичну експертизу! – не вгавав Микола.
Неля терпіла та не хотіла плакати при цьому чоловікові. Як же боляче було слухати весь цей бруд, який лився із його поганого рота. Першим не витримав начальник, наказавши Миколі покинути кабінет та повернутися до роботи.
Минуло декілька днів, коли до Неліних батьків приїхали колишні свати та заявили, що це не їхні онуки, а нагуляні діти. Вони вимагали зробити генетичну експертизу. Мама вигнала їх з дому, не стримуючи емоцій та приправляючи все поганими слівцями. Я довго її заспокоювала та сказала, що погоджуся на експертизу. «Нехай їм буде соромно! Вони житимуть, знаючи, що самі відмовилися від власних онучок».
Марія була дуже здивована такою поведінкою Миколи. До весілля діти рік жили біля неї й він ніколи не робив нічого поганого. Виконував всю чоловічу роботу додому самостійно, навіть не потрібно було “тикати пальцем”.
Та й зі сватами у них були чудові стосунки. Вони часто їздили один до одного в гості та на природу. Разом проводили вихідні та часто передзвонювалися. Старшу онуку вони любили та брали до себе. Що ж тепер з ними усіма стало?
Поки йшла війна між колись дружніми родинами, маленька дівчинка підростала й не розуміла, що сама того не бажаючи, стала причиною цієї війни.
