Тітка мого чоловіка залишила йому у спадок квартиру. Квартира невелика, знаходиться в самому серці Києва. У нас із чоловіком троє дітей. Нашій старшій доньці, Ярославі, зараз девятнадцять років, вона студентка університету. Старший син, Остап, має дванадцять років, а найменший, Тарас, лише пять. Ми проживаємо у просторій квартирі з трьома спальнями, тому місця вистачає всім.
Останнім часом між мною та чоловіком розгорілася гостра суперечка через цю спадкову квартиру. Я просила його, щоб Ярослава поселилася там, бо вона вже доросла дівчина і, можливо, незабаром вийде заміж. Та чоловік впевнений, що це буде вкрай несправедливо стосовно наших синів, пропонує продати квартиру і розділити гроші порівну між дітьми. Але я переконана, що це безглузда ідея адже за ці гривні діти ні на що справжнє не зможуть розраховувати.
Навіть якщо зробити так, як наполягає чоловік, ці гроші просто лежатимуть у банку до повноліття синів, а Ярослава зможе купити невеликий автомобіль. Я ж вірю, що краще синиця в руках, ніж журавель у небі: варто забезпечити хоча б одну дитину житлом, а для хлопців потім знайдеться вихід, коли дорослішатимуть і зміниться ситуація.
Чоловік як камінь стоїть на своєму. Переконаний, якщо Ярослава отримає квартиру, це назавжди розсварить її з братами, і вони не зможуть жити в злагоді. Я ж думаю, що наші хлопці ще не зовсім розуміють, що відбувається, тому ми маємо часу подумати і про їхнє майбутнє.
Ми ще не сказали Ярославі ні слова про цю дилему. Вирішили все обміркувати удвох, адже квартира потребує серйозного ремонту в такому стані жити там неможливо, а у нас навіть немає зайвих коштів на оновлення.
Дивлячись на всю цю ситуацію, я не знаю, хто з нас має рацію я чи мій чоловік. Чи варто мені далі наполягати, чи розумніше погодитися з чоловіком? А може, хтось зі сторони підкаже третій варіант, який ми з чоловіком ще не розгледіли?
