Тетяна ось уже 11 років віддано працює на своїй роботі та допомагає усім знеможеним. Вона працювала медичною сестрою у лікарні. Кожен день на роботі дуже важкий. Колега та лікарі поважають Таню за доброту, чесність та професіоналізм. Вона ніколи нікому не відмовить та завжди допоможе чи то словом, чи ділом.
Після нічної зміни жінка поспішала на автобус, щоб дібратися у місто. Їй потрібно вчасно приїхати у суд. Навіщо? Цього дня на неї чекає розлучення з чоловіком, якому відала 10 років свого життя. Усі ці спільні роки вона не жила, а просто терпіла цього чоловіка. Мовчки слухала, як він її ображав, не пручалася, коли він під іймав на неї руки й нічого не казала, коли Семен не приходив додому ночувати.
Після випуску з медичного коледжу, Таню направили працювати в одне невеличке село біля міста. Спершу дівчина кожного дня добиралася на роботу автобусом, а потім зрозуміла, що так довго не витримає, тому вирішила винаймати житло.
Мила бабуся Галина впустила дівчину у свій будинок. Ось там вона й приглянулася внуку бабусі – Семену. Справжніх почуттів вона до хлопця не відчувала, але була раді хоч якійсь компанії у чужому селі. Бабуся Галя була зовсім не проти, щоб молоді люди одружилися. Молода Тетяна була дівчиною хазяйновитою та розумною. Нічого кращої шукати.
Через рік Тетяна здалася й погодилася вийти заміж за Семена. Бабуся Галя подарувала молодятам на весілля частку землі. Одразу після весілля почалося будівництво. Довгих 9 років Тетяна чекала, коли зможе господарювати у власному домі. Таки добудували, але щастя в цьому домі не було.
За всі ці роки між подружжям так і не виникло світлих почуттів любові. Тетяна думала, що хоч народження дитини допоможе їй знайти своє щастя. Скільки вони не пробували, але дівчина не вагітніла. У селі про Семена ходила дурна слава. Усі знали, що він гуляв та ображав Тетяну, але ніхто не ліз у чужу сім’ю.
Понад 11 років Тетяна була вірною та терплячою дружиною, але її терпінню прийшов кінець. Набравшись сміливості, сказала Семену просто в обличчя: «Я хочу з тобою розлучитися!»
Чоловік не сприйняв слова жінки серйозно. Сказав, щоб вона заспокоїлася, а щоб такі дурні думки в голову більше не лізли, то додав: «Якщо хочеш опинитися на вулиці – розлучайся! Будинок на бабцю оформлений, тож ти нічого не отримаєш, крім ганьби на все село».
Тетяна твердо знала, що більше не змінить свого рішення. Вона не збиралася просто так здаватися й дарувати своєму невірному будинок в який вона багато вклала сил і фінансів. У місті їй порадили чудового адвоката, який має досвід у вирішенні таких складних справ. Дізнавшись його адресу, жінка одразу ж подалася туди.
Знайшовши потрібну будівлю, жінка упевнено зайшла всередину. На дверях вона помітила табличку Бровченко Олег Антонович. Вона одразу упізнала це ім’я. Це чоловік, який колись потрапив до них у лікарню й Тетяна буквально врятувала йому життя. Це було на початку її кар’єри. Вона добре запам’ятала цей випадок. Довгий час Тетяна доглядала за хворим, а під час виписки хлопець зізнався їй у коханні. Та не могла вона відповісти взаємністю, бо на той момент була одруженою за Семеном.
Після того випадку вона більше ніколи не бачила Олега, а тут доля знову звела їх разом ще й такої миті. Отож, вона знала, хто сидить там за дверима, впевнено постукала та увійшла. В неї не було сумнівів, що Олег її упізнав. Він практично не змінився, став ще кращим та мужнішим.
***
Олег замислено вивчав папери по новій справі, тому не одразу зрозумів, що у його кабінет увійшли. Коли ж підняв голову, мало не зомлів від несподіванки. Перед ним стояла його кохана Тетяна. Дівчина в яку він колись без пам’яті закохався та яка вимушено йому відмовила.
Скільки часу минуло з того часу. Він сильно змінився, зумів добитися успіху, але так і залишився самотнім. Дивлячись на жінку, що стояла перед ним, Олег розумів, що його почуття нікуди не зникли. Серце пришвидшено билося й він не наважувався першим заговорити.
Тетяна порушила тишу та розповіла чому прийшла. Олег слухав уважно й не перебивав клієнтку. Хоча всередині чоловіка лютувала справжня буря. Як міг той негідник знущатися та зраджувати цій дивовижній жінці? Вдруге він не дозволить їй піти, тому пообіцяв допомогти й виграти справу.
Через три місяці засідань Олег й Тетяна виходили з зали суду із щирими посмішками. Справу вони виграли, суд призначив поділити власність навпіл. Колишній чоловік повинен був компенсувати половину від витрачених коштів на будівництво.
-Знаєш, Таню, я ніколи тебе не забував і почуття мої з роками стали лише міцнішими. Уявляючи тебе в обіймах іншого, я просто сходив з розуму, а тепер розумію, яке пекло тобі довелося пережити. Одного разу я дозволив тобі піти, але сьогодні прошу залишитися зі мною назавжди.
-Дякую долі за тебе. Нарешті я щаслива.
Через два роки у подружжя народився син. Тетяна здійснила мрію усього свого життя та стала мамою. Життя надзвичайно непередбачуване. Завжди потрібно вірити у краще та пам’ятати, що можливо все.
