Ніхто навіть уявити не міг, на що довелося піти Михайлу, щоб поставити на ноги своїх доньок. У Михайла були трійнята.
Сталося так, що він один залишився у них. Дружини раптом не стало, коли вони ще ходили в садочок. Чоловік не знав що йому робити та як повідомити маленьким крихіткам, що мами з ними більше немає. Михайло впав в таку депресію, що не міг ні їсти, ні спати. Добре, що на роботі зрозуміли його стан да дали безстрокову відпустку та ще й грошима колеги скинулися, щоб чоловік мав за що поховати дружину та жити поки не оговтається від втрати. На щастя, поруч були батьки Михайла, які на деякий час забрали до себе доньок.
Час йшов, Михайло вже міг повернутися на роботу, доньки закінчили дитячий садочок та пішли до школи.
Поки дівчатка були маленькі, з ними було важко, бо чоловік не міг за ними встигнути, вони були дуже жвавими малятами та робили багато бешкету. Бувало, що Михайло засинав ледь не опівночі, а вдома стояв такий безлад, що прибирати його доводилося півдня. Дівчата то муку розсиплють, то шампунь розіллють, то курчат з вулиці додому принесуть та вчать їх плавати у ванній, то собаку намагаються одягнути у сукню, то кота ловлять, бо хочуть його підстригти вважаючи, що літом йому сильно гаряче.
Коротко кажучи, Михайло і не сподівався, що у нього вдома колись буде порядок та змирився з бешкетами дівчат. Але з часом вони почали прибирати самі та вдома запанував лад. Михайло аж не повірив своїм очам. Потім, коли дівчата навчалися в середніх класах, почали частувати батька їжею власного приготування.
Михайло дивився на них та його душа раділа, які ж вони виросли хороші, дружні та як вони схожі на свою маму.
Чоловік так і не одружився та усі свої сили витрачав на те, щоб у дівчат було все найкраще. Він був старанним працівником та згодом його підвищили на роботі, чоловіку вдалося купити авто та багато хто в селі почали йому заздрити. Деякі односельчани вважали, що це держава йому автомобіль дала та казали:
– Може то й собі трьох дітей завести, щоб на машині кататись, як ти.
Михайло не звертав уваги на такі порожні слова та йшов собі далі. Дівчата виросли та стали справжніми красунями. Усі хлопці села на них задивлялися. Не дарма, вони вдало повиходили заміж та переїхали жити до міста.
Та сусіди почали говорити Михайлу:
– Он як тобі добре, видав доньок заміж, тепер і для себе можеш пожити.
На це Михайло й відповів:
– А вам яке діло? Я вже зробив усе для своїх доньок та нікому не бажав би пережити те, що пережив я. Живіть своїм життям.
