Мій чоловік вийшов за продуктами в магазин та більше не повернувся. Він зник з мого життя, не взявши з собою жодних речей. Тільки паспорт та гроші зникли. Його телефон не відповідав, а на роботі тільки ніяково розводили руками.
А я залишилася одна в чужому місті, вагітна, так ще й на орендованій квартирі. Потрібно було щось робити. Взяла кредит, щоб мати хоч чимось заплатити власникам. Я знайшла роботу в супермаркеті, а після робила випічку на замовлення.
Я заробляла шість тисяч, яких ледь вистачало на оплату за оренду житла, покупку продуктів та комунальні. Доводилось економити на всьому. А потім на світ появився мій син. Після декількох місяців вдома з дитиною я повернулась на роботу. Мені дуже допомагала власниця орендованої квартири, яка час від часу сиділа з сином, поки я ходила на роботу. Я неабияк втомлювалась, але по-іншому не могла. І це скоро позначилися на моєму стані здоров’я. Однак не було часу опускати руки.
Так минуло півтора року. Я увесь час шукала іншу роботу з більшою заробітною платнею. Натрапила на оголошення, де саме набирали людей на завод. Зарплату обіцяли дев’ять тисяч. І я таки пішла туди працювати. Через пів року знайшла однокімнатну квартиру та взяла її в кредит.
Життя налагоджувалось, але я чудово розуміла, що одній виховувати сина нелегко. Та й дитині потрібен батько. Я була б дуже щасливою, якби в моєму житті появився достойний чоловік.
Але всі чоловіки, як один, ніби боялися відповідальності. І тільки бачили, що я з дитиною, одразу зникали. Були й такі, що затримувались в нашому житті довше, а потім за ними й сліду не було.
Колишнього чоловіка я так і не бачила відтоді. Я подала на розлучення та аліменти. Він ховався від мене з дитиною. Мабуть, йому зовсім не було соромно за свою поведінку. Швидше за все, він просто уникав відповідальності.
Син підріс та став запитувати про батька. Я ж вирішила не приховувати правду:
– Тільки я завагітніла тобою, він втік.
Не хотіла обманювати сина й розповідати йому небилиці. Він з розумінням сприйняв правду та більше не запитував про тата. Син ріс моєю справжньою підтримкою, у всьому допомагав, умів розрадити, старанно вчився.
За час моєї праці мені вдалося заявити про себе з хорошої сторони, тож я отримала підвищення, а з ним і достойну заробітну плату. Через чотири роки я стала керівником відділу. Тоді я й задумалася, що сину також потрібно забезпечити хороше майбутнє, тож вирішила оформити іпотеку на житло. Коли її погодили, ми разом з сином обрали однокімнатну квартиру. Про біологічного батька своєї дитини я вже й не згадувала. Минуло сім років, як він так негідно покинув мене вагітною на чужій квартирі. Але мені вдалося подолати всі труднощі та стати сильною.
Коли я цього вже не чекала, колишній повернувся. Він зустрів мене прямо під роботою. А згодом звідкись дізнався, де ми живемо, й почав мало не щодня приходити під квартиру. Дарував квіти, подарунки. Але я все викидала прямо перед його очима. Мені від нього нічого не було потрібно.
Тоді він вирішив завоювати увагу сина. Втім, для чого втягувати дитину в наші перипетії. Син, звісно, радісно приймав всі подарунки та був щасливий, що в його житті появився тато. А мене натомість охоплював гнів. Тоді я вирішила поговорити з колишнім.
– Чого тобі від нас треба? – запитала я обурено.
Він мовчав. Очевидно, не чекав такої реакції з моєї сторони. Адже раніше я намагалася спокійно з ним розмовляти. Але ні… Життя навчило мене давати відсіч людям, інакше тебе просто затопчуть.
– Хотів повернутися до вас…Жити разом…
– Мені байдуже, чого ти хотів. Дай нам із сином спокій!
Він дивився на мене очима, повними подиву.
– Син також мій…
Я засміялася у відповідь.
– Твій, кажеш? Я виростила його без твоєї допомоги, важко працювала, не спала ночами. Ти бозна-де був стільки часу, а тепер, коли син дорослий, заявляєш про свої права на нього? Перестань!
Він не очікував такої відповіді. Став вибачатися, просив дати йому ще один шанс. Навіщо мені такий чоловік взагалі? В моїх очах він нікчемна людина, яка не здатна нести відповідальність за свої дії.
