Кожного ранку Олена прокидається під звук дощу, що перестукває по підвіконню, й бачить сірі хмари за шибкою. Погода, наче відображення її настрою тривожного, невизначеного, наповненого неясними підозрами.
Вже третій тиждень поспіль її чоловік Максим пакує спортивну сумку й каже:
Батьки погано почуваються, поїду до них на кілька днів.
Вперше Олена поставилася до слів чоловіка з розумінням. Галина Василівна, свекруха, недавно перенесла операцію на жовчному міхурі. Петро Степанович, свекор, скаржиться на високий тиск. В шістдесят пять років здоровя й справді може підвести.
Звісно, їдь, відповіла дружина. Передавай їм вітання, скажи, що я хвилююсь.
Максим вирушає у пятницю ввечері й повертається у понеділок зранку. Входить виснажений, мовчазний, ніби після важкої зміни. На питання про самопочуття батьків відповідає коротко:
Ліпше, але ще слабі.
А що саме у мами болить? цікавиться Олена.
Та все болить. Вік, махає рукою чоловік.
Історія повторюється через тиждень.
Знов погано? здивовано питає дружина.
Мама впала, ударилася. Тато нервує. Треба їхати, пояснює Максим, складаючи чисті сорочки до сумки.
Може, мені теж поїхати? Чимось допомогти?
Не треба. Там і так місця мало. Краще ти вдома побудь.
Олена погодилась. З батьками чоловіка завжди тримала дистанцію: не навязувалась, не давала порад. Галина Василівна стримана жінка, не надто тепла, спілкування ввічливе, але без справжньої близькості.
Втретє Максим поїхав на наступних вихідних.
Що цього разу? питає Олена, спостерігаючи, як він складає джинси і светр до сумки.
Татові зовсім зле. Тиск стрибає. Мама сама не справляється.
А лікаря викликали?
Викликали. Але знаєш наших сімейних призначив пігулки й пішов.
Максим говорить переконливо, та Олену щось насторожує: надто «відрепетирований» тон, без емоцій людини, яка справді хвилюється за рідних.
Максим, може, варто покласти їх у лікарню, якщо все так серйозно?
Не хочуть. Боїться лікарень. Кажуть, вдома спокійніше.
Чоловік закриває сумку і цілує дружину у щоку.
Не сумуй, я постараюся швидше повернутися.
Після його відїзду Олена залишається сам на сам із наростаючим неспокоєм. Вона згадує, коли востаннє спілкувалась із свекрухою телефоном давно, понад місяць тому. Галина Василівна тоді вітала з днем народження подруги.
Той дзвінок був життєрадісний: свекруха цікавилась роботою Олени, ділилась новинами з дачі, хвалилася врожаєм помідорів і запаcами на зиму. Жодної скарги на здоровя. Навпаки бадьорість.
Дивно промовляє Олена, дивлячись на осінній дощ за вікном. Якби мама почувалась зле, вона б зателефонувала. Раніше завжди писала чи дзвонила, коли хворіла.
В понеділок Максим повертається ще більш похмурим.
Як справи у батьків? питає дружина.
Татові краще, мама ще слабка.
А що сказав лікар?
Який лікар? не розуміє чоловік.
Сімейний. Ти ж казав, що він був.
А, так. Сказав спостерігати, якщо стане гірше в лікарню.
Максим швидко переодягається і сідає за компютер. Далі розмова не йде.
Ввечері, поки чоловік у душі, Олена бере його телефон. Раніше вона ніколи не перевіряла телефон Максима, але нині щось підказує треба подивитися.
Дзвінків до батьків нема. Жодного за два тижні ні від Галіни Василівни, ні до Петра Степановича.
Як так? шепоче Олена. Якщо Максим у них живе навіщо йому дзвонити?
Але раніше, коли Максим їздив до батьків, вони хоча б раз дзвонили Олені, питали, чи все гаразд, чи не передати щось синові. Зараз тиша.
Четверта поїздка відбувається наступної пятниці.
Знову батьки? уточнює Олена.
Так. Мама з температурою. Мабуть, простудилася.
Максим, може я поїду з тобою? Допоможу доглядати.
Навіщо тобі зайві клопоти? різко відповідає чоловік. У тебе ж роботи купа.
Мені не важко. Зрештою, це твої батьки отже й мої.
Олено, не треба. Там і так мало місця. Та ще заразишся.
Максим говорить переконливо, але уникає погляду. Сумку збирає поспішно, ніби кудись спізнюється.
Якою електричкою їдеш?
Звичайною, о сьомій вечора.
Можеш, я тебе проведу на вокзал?
Не треба. Сам доїду.
Максим цілує дружину і швидко йде. Олена лишається у квартирі, наповненій недомовками та дивними збігами.
Суботнього ранку вона блукає думками. З одного боку, підозрювати чоловіка без доказів несправедливо. З іншого його поведінка вже надто дивна.
Я що, надто недовірлива дружина? дорікає собі Олена. Може, батьки справді хворіють, а я безпідставно хвилююся?
До обіду Олена приймає рішення. Якщо Петро Степанович і Галина Василівна хворі, допомога невістки стане їм у пригоді. Спече пиріг, купить фруктів, зібере гостинці і поїде провідати батьків чоловіка.
Зроблю сюрприз! вирішує вона. І Максима здивую.
На кухні панує приємний безлад. Олена замішує тісто за рецептом своєї мами, поки пиріг печеться, іде в супермаркет за фруктами та соком.
О третій годині все готове: духмяний пиріг остигає на столі, пакет із апельсинами та бананами біля дверей. Олена переодягається в гарну сукню, трохи підфарбовується та вирушає на вокзал.
У електричці усміхається, уявляючи, як здивує Максима несподіваним візитом. Він відкриє двері, побачить дружину з пакетами гостинців, спершу розгубиться, а потім посміхнеться.
Олено? Звідки ти? скаже чоловік.
Прийшла вас навідати, відповість вона. Провідати хворих.
Дорога до батьківського дому займає півтори години. Галина Василівна і Петро Степанович живуть у невеликому містечку під Києвом, у двоповерховому будинку з садом. Максим виріс тут, знає кожен куток.
Олена підходить до знайомої хвіртки й натискає дзвінок. За хвилину відчиняє двері свекруха.
Олено? дивується Галина Василівна. А ти що тут робиш?
Жінка виглядає прекрасно: щоки румяні, погляд ясний, жодних ознак хвороби. На ній домашній костюм, волосся зібране у хвіст.
Галино Василівно, доброго дня! розгублено вітається Олена. Я приїхала вас провідати. Максим казав, що ви хворієте.
Хворіємо? щиро сміється свекруха. Яка хвороба? Та ми здорові як коні! Звідки такі чутки?
Олена відчуває, як кров приливає до обличчя. Серце пришвидшує ритм, а пакети гостинців здаються незвично важкими.
Але Максим казав, що доглядає вас. Що ви погано почуваєтесь.
Доглядає? Галина Василівна хитає головою. Оленко, ми сина тиждень не бачили! А може й більше!
З будинку чутно голос свекра:
Галино, хто там?
Олена до нас приїхала! відгукується свекруха.
Петро Степанович виходить у передпокій. Семидесятерічний чоловік, сивий, але міцний, у робочих штанях та картатій сорочці тільки-но був у майстерні.
О, невістка! радіє свекор. Яким вітром? Рідко на нас навідуєшся!
Петра Степановичу, а де Максим? прямо питає Олена.
А звідки я знаю? знизує плечима чоловік. Може, на роботі? Або у вас вдома?
Він же сказав, що приїхав до вас, що ви хворієте й потрібен догляд
Свекор переглядається зі свекрухою.
Олено, ми не хворіємо, і Максим у нас давно не був. Коли ми його бачили, Галино?
На Петра і Павла, згадує свекруха. У липні. Приїжджав на день народження тата.
Точно. З тих пір навіть не телефонував, підтверджує Петро Степанович.
В Олени все обривається всередині. Всі пояснення чоловіка, «виїзди» до хворих батьків чиста брехня.
Оленко, щось сталося? турбується Галина Василівна. Ти якась бліда. Заходь, випємо чаю.
Дякую, але мені пора, ледве вимовляє невістка.
Як пора? Тільки приїхала! І пиріг привезла, бачу! не відступає свекруха.
Іншим разом, Олена передає пакети. Це вам. Смакуйте.
А де Максим? не розуміє свекор. Чому ти сама?
Не знаю, чесно відповідає жінка.
Галина Василівна і Петро Степанович проводжають невістку до хвіртки, дивуючись. Олена йде до автобусної зупинки, не відчуваючи ніг.
В голові ройяться питання: де Максим провів вихідні? З ким? Чому використав батьків як відмовку? Як довго триває брехня?
Автобус до станції їде півгодини. Олена дивиться через вікно на сірий осінній пейзаж і складає думки до купи. Кожна поїздка чоловіка до «хворих» батьків фарс. ПОяснення маніпуляція.
Значить, поки я тривожилась за його батьків, він Олена не може закінчити думку.
У електричці дістає телефон, хотіла написати Максиму, але передумала. Як запитати: «Де ти був? З ким? Чому брешеш?»
Краще чекати вдома. Подивитися в очі, коли він знову брехатиме.
Додому Олена повертається до восьмої вечора. Квартира тиха й порожня. Жінка сідає на диван та чекає.
Максим приходить у понеділок, як завжди. Чутно звуки ключів, двері відчиняються. Чоловік заходить, помятий, із тією ж спортивною сумкою.
Привіт, бурчить, проходячи в спальню. Як твої вихідні?
Нормально, спокійно відповідає Олена. А твої?
Важко. Батьки зовсім ослабли.
Справді? Олена встає з дивану. Що саме з ними?
Мама з температурою, тато міряв тиск цілу ніч. Замучились.
Максим говорить, не дивлячись в очі. Складає брудну білизну, дістає ліки.
Максим, тихо каже дружина. Подивись на мене.
Максим піднімає голову, в очах зявляється тривога.
Де ти був всі ці вихідні? питає Олена.
Як де? У батьків. Я ж казав.
Твої батьки здорові. Тебе тиждень не бачили.
Максим завмер з сорочкою в руках.
Про що ти?
Вчора була у них. Хотіла допомогти. Галина Василівна сміялася, коли я спитала про хворобу.
Лиця чоловіка блідне.
Ти ходила до батьків? Навіщо?
Бо повірила тобі. Думала, вони справді хворіють.
Олено, ти не розумієш
Що саме не розумію? перебиває жінка. Що ти місяць брехав мені? Використовував батьків для прикриття?
Це не брехня
А що? Олена підходить ближче. Максим, де ти був? З ким проводив вихідні?
Чоловік відвертається до вікна.
Я не можу зараз пояснити.
Не можеш чи не хочеш?
Олено, повір мені. Це не те, що ти думаєш.
А що я думаю? холодно питає Олена.
Ну що в мене хтось є, інша жінка.
А хіба ні?
Максим мовчить. Мовчання тягнеться хвилину, потім ще одну. Зрештою він тяжко зітхає:
Є, тихо визнає Максим.
Олена киває. Дивно, але злості не відчуває лише порожнечу й чіткість.
Зрозуміла.
Олено, це несерйозно! Просто так склалося
Місяць тому склалося?
Ні, раніше. Я не знав, як сказати тобі.
Тим і збрехав про хворих батьків?
Я хотів розібратися у собі. Зрозуміти, що мені потрібно.
І зрозумів?
Чоловік знову мовчить.
Максим, я питаю: ти зрозумів, що тобі потрібно?
Не знаю, чесно відповідає чоловік.
А я знаю, каже Олена. Мені потрібна людина, яка не бреше. Яка не використовує хворих батьків для інтрижки.
Це не інтрижка
Називай як завгодно. Суть одна ти місяць мене обманював.
Жінка йде у спальню, дістає із шафи невеликий чемодан.
Що ти робиш? стурбовано питає Максим.
Збираюсь, Олена складає найнеобхідніші речі. Перебуду у подруги. Поки в усьому розберемося.
У чому розбиратися?
Ти зі своїми почуттями. Я з документами на розлучення.
Олено, не поспішай! Давай поговоримо!
Про що? жінка закриває валізу. Як ти місяць водив мене за ніс? Як я хвилювалася за твоїх здорових батьків?
Я не хотів завдавати тобі болю
Тому завдав ще більше?
Олена бере документи, телефон і зарядку.
Якщо захочеш щось пояснити телефонуй. Але навряд чи знайдеш виправдання місячній брехні.
А як же наш дім? Родина?
Родина це довіра, відповідає Олена. А дім можна поділити через адвокатів.
Олена підходить до дверей.
Почекай, просить Максим. Може, ще спробуємо? Я розірву стосунки, все почнеться заново
З чого саме? З того, що ти знову брехатимеш про хворих батьків?
Не буду брехати. Обіцяю.
Максиме, зупиняється у порога Олена. Ти обіцяв бути вірним чоловіком. І як склалося з обіцянками?
Олена виходить із квартири й закриває двері. У підїзді тихо, тільки десь наверху звучить музика.
На вулиці дрібний дощ. Такий же, як місяць тому, коли все почалося. Олена піднімає комір куртки й іде до метро.
Телефон дзвонить, коли вона спускається у підземний перехід. На екрані імя чоловіка. Олена скидає виклик і ховає телефон у сумку.
Рішення прийняте. Жити з людиною, яка весь місяць використовувала хворих батьків як прикриття для зради, Олена більше не буде. Довіра знищена, сімя також.
Попереду розмови з адвокатами, розподіл майна, нове життя. Але воно буде чесним. Без брехні про хворих батьків і таємних поїздок до іншої жінки.
Метро несе Олену від минулого до невідомого, проте справжнього майбутнього.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
