Моя подруга народжувала. Оскільки в неї зовсім не було родини – виросла в дитячому будинку – я намагалася щодня підкинути їй чогось свіженького попоїсти.
Оля казала, що в неї все добре. Народила сина-богатиря. Хоч сама була худенькою і невеликого росту. Чоловік чомусь не навідувався до неї. Хоч, як стверджувала сама Оля, у них все гаразд. Я трохи засумнівалася, що це так, але заради святого спокою мовчала.
Так збігло три дні. І саме в час, коли я навідалася до подруги, прийшов її чоловік під вікно палати. Надворі стояло літо. Жінка відчинила вікно. Євген казав, що її дуже любить і дуже хоче побачити сина. A тепер увага, основний акцент він зробив на тому, що ще він хоче їсти! Питав, чи часом у Олі нема чого їстівного. Ви уявляєте собі таке?
Мене аж підкинуло від цього питання. Я саме в цей час проходила повз нього, тому прямо запитала, якого гостинця він приніс своїй дружині.
Євген кліпнув своїми очиськами і виправдовувався , що в нього велике свято – син народився. Отож він з друганом мусив цю справу відзначити. Не встиг огледітися, як пролетіли три дні. Відчинив дверцята холодильника, а там – пусто. Заглянув у заначку з грошима – і тут гуляє вітер. А їсти страх, як хочеться.
А Олька он вже третій день в лікарні відлежується. І невідомо ще скільки часу тут проведе.
Я не втрималася:
-Що ж це за мужики такі зараз? Негайно пішов додому зробити порядок, бо Олю завтра виписують з лікарні! Зранку прийду – перевірю . А потім підемо купимо все, що потрібно дитині на перший тиждень. Гроші дам свої під розписку – з першої зарплати віддаси Зрозумів!?
-Зрозумів… – пробелькотів Євген.
З такими мужчинами по-іншому не можна. От попався моїй Олі чоловік! – думала я про себе, поспішаючи додому.
