Жила, наче летіла на крилах. Заміж вийшла по любові. Стосунки у нас були чудові. Усе йшло як по маслу.
Батьки подарували нам квартиру. За рік народилася донечка Соломія. Чоловік добре заробляв. Нам вистачало на життя і відпочинок. Про краще життя годі було мріяти.
У такій ідилії прожили десять років. А потім чоловіка наче хто підмінив. Додому приходить завжди незадоволений. Гроші кудись діває, мені перепадає лиш маленька частинка з його зарплати. Зі мною майже не спілкується.
Я одразу запідозрила, що в нього появилася інша. Хто вона? Я не хотіла одразу здаватися. Надіялася, може, переказиться, і все стане на свої місця.
Якби ж то. Став цю негідницю приводити до нас додому і спати в нашому ліжку. Цього я вже не могла стерпіти.
Так і заявила йому прямо:
– Або ти залишаєш її, і ми живемо разом, або подаю на розлучення.
Він вибрав останнє. Сказав, що йому нічого не треба з матеріальних речей, житло залишає мені. А от дочку, машину і рахунок в банку належатиме йому.
Звісно, що я категорично виступила проти. Ну машину хай забирає. Але дочку я аж ніяк не хотіла йому віддавати. Дитині потрібна передовсім матір.
Проте на суді він зумів різними хитрощами все-таки відсудити дитину собі. Це для мене було найбільшим ударом. Я мала право лиш провідувати її у вихідні дні і за дозволом батька. Тобто мого ексчоловіка.
Ось такі живу з цим болем в грудях. Не можу простити йому дочки. Надіюся, дитина підросте і все зрозуміє і не засудить мене.
Шукаю адвоката, щоб допоміг повернути мені дочку.
