З чоловіком у шлюбі ми вже були сім років. Першим часом спільне життя йшло дуже навіть чудово. А потім почалося щось не зрозуміле. Я перестала впізнавати Андрія. Це була наче інша людина. Скандали в сім’ї були все частішим і частішим явищем. Та найбільше мене дратувала байдужість чоловіка до виховання наших спільних діток.
Аж ось одного разу я сиділа на роботі і помітила, що погано себе почуваю. Тіло кинуло в жар і я відпросилася додому, аби нікого не заразити з колег. Коли відкрила двері, то в очі кинулося пальто, що висіло на вішаку і це точно було не моє, не наших знайомих, ні родичів. Заходжу прямо в спальню і побачене приводить мене в шок.
Невідома жінка відчула спиною щось недобре і відразу прикрилася ковдрою. Чоловік схилив голову і не проронив ні слова. Напевно, я надіялась почути хоч щось у відповідь на мої сльози. Та Андрій вирішив, що слова зайві. Мовчки вдягнувся і пішов за своєю новою дамою.
Весь день до вечора я проридала. Так боляче не було давно. Ще й ця хвороба…
З голови вилетіло, що потрібно забрати доньку з садочка. В голові був шум, а згодом страшні думки про самотність і одиноке майбутнє.
Неочікувано посеред ночі повернувся Андрій. Він ніяк не збирався реагувати на мої істеричні ридання. Лише сказав, що у всьому цьому винна я і лише я. Обуренню не було меж. Та все ж я подумала, що доведеться забути цей день, як страшний день. Не хочу, діти залишалися без тата.
Все ж це не зупинило зради і гуляння чоловіка. Часто знайомі переказували мені про інших жінок Андрія. Одного дня моє терпіння лопнуло. Я не хочу виглядати в очах людей сліпою dурепою.
Та спочатку потрібно було знайти житло, куди ми переїдемо з доньками після розлучення. На щастя, за декілька днів я отримала пораду піти проживати до одинокої бабусі, що давно шукає собі співмешканців, які могли б оплачувати комунальні послуги і допомагати їй по господарству.
Тож, не думаючи, я пішла дізнаватися деталі. Ірина Василівна з радістю прийняла не тільки мене, а й моїх дівчаток.
На наступний день я почала перевезення речей і подала документи на розлучення. Тоді я навіть не очікувала, яке прекрасне життя на мене очікує: без сварок, зрад, переживань, докорів.
Ірина Василівна була чудовою жінкою. Моїх діток полюбила наче своїх рідних онуків. А скоро навіть почала займатися з ними, оскільки в минулому була вихователькою.
Скоро Андрій усвідомив, що я пішла і почав надзвонювати, вмовляти, а згодом і шантажувати невиплатою аліментів. В той момент я розуміла, що ніщо не змусить мене повернутися до цієї людини.
Уже через шість місяців спокійного й розміряного життя я зустріла чоловіка, що подарував мені неймовірну романтику. Вперше я відчула себе бажаною. А ще більше радувало, що Юрія не лякали мої діти. Він полюбив їх, як своїх.
Часто колишній дзвонить мені з невідомих причин. Зрозуміти мету його дзвінків я не можу і досі. Розказати, що у нього жахливе життя і виною в цьому всьому я?
Напевно, я занадто щаслива людина, аби заглиблюватися в роздуми про минуле і тим більше перейматися негідними мене людьми.
