Майже два роки тому я почув від своєї дружини слова, які вже не зможу забути ніколи. Вона сказала: Твоє життя стало таким передбачуваним, що мені стало нудно з тобою. Хоча Оксана вважала, що нам бракує різноманіття, я був цілком задоволений нашим життям. Щоранку я прокидався рано, снідав, трохи займався фізкультурою і збирався на роботу. Перше, про що я дбав допомогти дружині зібратися та приготувати для неї сніданок, адже вона також рано виходила з дому. Усі страви ми готували вдома, і я пакував ланч-бокси з бутербродами для нас обох. Щовечора, повертаючись додому, я заїжджав на базар або у супермаркет, а потім удома разом з Оксаною готували вечерю, прибирали й прали речі. Перед сном переглядали якийсь фільм і лягали спати.
Я був упевнений, що все роблю правильно. У домі панував порядок і затишок, Оксана була доглянута та нагодована. Що ще треба? Щосуботи я робив генеральне прибирання, випікав щось смачненьке чи варив борщ, а ввечері ми запрошували друзів або самі йшли у Львові прогулятися містом, посидіти у кавярні на площі Ринок. Щонеділі ми їздили до батьків спочатку до моїх у Золочів, потім до Оксаниних у Стрий. Допомагали їм по господарству, спілкувалися, тішилися теплим родинним колом.
Увечері відпочивали вдома. Ми ніколи не сварилися, не піднімали голос, у нашій квартирі панував спокій і злагода. Але одного разу Оксана сказала, що їй стало нудно з таким життям. Годинами розповідала, як її подруги ведуть веселіше й цікавіше життя, подорожують, розважаються. Не так, як ми. Ми навіть не сваримося. Того дня вона просто пішла з дому.
Я щиро вірив, що наше життя це те, чого я хочу. Але задля коханої був готовий змінитися. Спочатку я вирішив змінити зовнішність: викинув звичний гардероб та купив новий на заощаджені гроші, відкладені на дачу під Києвом. Зробив коротку стрижку, пофарбував волосся, щоб виглядати не так прісно. Далі знайшов нову роботу, не в офісі, а у сфері організації івентів. Нове оточення нові захоплення, багато цікавих занять.
За тиждень Оксана повернулася і була вражена змінами. Я пообіцяв їй: відтепер наше життя буде зовсім інакшим. Так і сталося. Вдома ми майже не зявлялися. Постійний рух: зустрічі з новими людьми, розваги. Щовечора ми були у клубі, ресторані, барі або на вечірці у знайомих, а іноді їхали за місто на велосипедах, ходили у походи чи каталися на байдарках. На вихідні могли вирушити у сусідній обласний центр в Ужгород чи Вінницю.
Минуло кілька місяців такого бурхливого життя і Оксана заявила: їй раптом не вистачає тиші, спокою, звичайних вечорів удома. Вона згадувала мої пироги, домашню їжу по-українськи. У мене не було ні сил, ні часу стояти коло плити. Я змінився настільки, що вона вже й не сумувала за мною.
Ще за тиждень Оксана сказала: Я так не можу, мені потрібно повернутися до старого затишного життя. Хочу після роботи сидіти вдома, їздити на вихідних до батьків, їсти борщ та вареники, а не хінкалі на доставку.
Та тільки мені вже повернення не цікавить. Доросле спокійне життя залишилось у минулому, я по-справжньому втягнувся у теперішній ритм і не збирався все кидати. Попередній стиль життя мене теж влаштовував, але зараз повернутись не міг. Коли Оксана захотіла все повернути, ми посварилися насправді вперше
Тарілки полетіли, сусіди викликали поліцію і дружина поїхала до своєї матері у Стрий з валізою. Мабуть, вона сподівається, що прийде час і я стану тим посидющим чоловіком, що раніше. Але цього забагато навіть для фільму. Ми не кіношні герої: змінювати себе постійно неможливо. Оксана повернеться і знайде на столі документи про розлучення й записку мовляв, тепер уже мені з нею нудно, і ми не можемо бути разом…
Таке життя навчило мене: не варто ламати себе заради когось чи чогось, якщо це суперечить тобі. Часто, коли намагаєшся змінитися до невпізнаваності для іншої людини, можна втратити себе і один одного назавжди.
