— Та ти взагалі хто така, щоб мені наказувати? — Роман різко повернувся від холодильника, стискаючи в руці пляшку пива. — Ти в цьому домі ніхто! Зрозуміла?
Ганна стояла біля плити, помішуючи борщ, і відчувала, як руки тремтять. Черпак дзенькнув об край казанка.
— Ніхто? — перепитала вона тихо. — Хіба я не твоя дружина?
— Дружина! — Роман хмикнув і відкрив пляшку. — Яка там дружина. Прибиральниця — от хто ти. Та ще й погана.
Ганна вимкнула плиту й обернулася до чоловіка. Сорок два роки разом. Сорок два роки варила йому борщі, прала сорочки, гладила штани. Доглядала дітей, поки він робив кар’єру.
— Прибиральниця, кажеш? — голос у неї став твердішим. — А хто тобі сорочки прасує? Хто готує, прибирає, за твоєю матір’ю доглядає?
— Це твій обов’язок! — Роман гупнув пляшкою об стіл. — Я гроші заробляю, комунальні плачу, а ти що? Борщі вариш? Це ж будь-яка баба вміє.
— Будь-яка баба, — повторила Ганна. Щось усередині ніби переломилося. — Зрозуміло.
Вона зняла фартух і повісила на гачок. Роман допивав пиво, стоячи до неї спиною.
— Значить, будь-яка баба, — пробурчала Ганна собі під ніс. — Побачимо.
Вона пройшла у спальню й дістала з шафи стару подорожню торбу. Роман почув шелест і заглянув у кімнату.
— Що це ти робиш?
— Збираюся, — спокійно відповіла Ганна, складаючи в торбу свої речі. — Якщо я тут ніхто, значить, мені тут не місце.
— Куди це ти зібралася? — Роман нахмурився.
— До Оксани. Поживу трохи.
Оксана була молодшою сестрою Ганни. Жила сама в двокімнатній хрущовці, працювала у поліклініці медсестрою.
— Годі тобі, — Роман махнув рукою. — Не вигадуй. Хто готуватиме?
— Хіба це важливо? — Ганна застебнула торбу. — Ти ж сказав, що будь-яка баба вміє. Знайди собі будь-яку.
Роман розгублено дивився, як дружина одягається.
— Ганно, не вибрикий. Я ж не зі зла сказав.
— Звісно, не зі зла, — вона накинула пальто. — Просто правду сказав. Я ніхто в цьому домі.
— Та годі вже! — голос чоловіка підвищився. — Хто тобі дозволив йти?
Ганна зупинилася біля дверей і подивилася на Романа.
— Ніхто. Я сама собі дозволила. Чи й на це я права не маю?
Вона вийшла з квартири, залишивши чоловіка з роззявленим ротом.
Надворі було прохолодно, жовтень уже вступав у свої права. Ганна сіла у тролейбус і поїхала до сестри. По дорозі дзвонив телефон, але вона не брала слухавку.
Оксана відчинила двері у халаті та капцях.
— Ганнусю! Що сталося? — вона побачила торбу в руках сестри.
— Можна в тебе переночувати? — спитала Ганна.
— Звісно, заходь. Що трапилося?
Вони сіли на кухні, Оксана заварила чай. Ганна розповіла про сварку з чоловіком.
— Та він зовсім з’їхав з глузду? — обурилася Оксана. — Ніхто в домі! Після стількох років!
— Уяви собі, — Ганна втерла очі хусткою. — Я ж усе життя для нього, для дітей. А він каже, що будь-яка баба так вміє.
— Нехай пошукає цю будь-яку бабу, — хмикнула Оксана. — ПодивимосьВін так і не знайшов тієї “будь-якої баби”, а Ганна, працюючи в новій родині, вперше за довгі роки почула, що її цінують.
