– У той день лайнер почав йти під воду й всі люди ринулися до рятувальних човнів. Серед них була і подружня пара. Чоловік швидко заскочив, зайнявши останнє місце, а позаду залишилась його дружина. Він залишив її гинути. Але перед тим, як лайнер кінцево пішов під воду, вона дещо йому крикнула…
Саме так почала свій урок наша улюблена вчителька й через кілька секунд продовжила.
– На вашу думку, що крикнула жінка?Що це за фраза?
– Ненавиджу тебе! Краще б я ніколи не познайомилась з тобою! – піднялась перша рука й перша відповідь злетіла з її уст.
– Чому я, а не ти?
– Чому так?
– За що? – клас змагався у різних «ненависних фразах» й лише одна дівчинка сиділа, тихо спостерігаючи за іншими.
– Марійко, на твою думку, що сказала жінка перед гибеллю?
– Щось схоже на: «Турбуйся про нашого сина чи дочку»?
– Невже ти чула цю історію раніше? – не могла приховати подиву вчителька.
– Ні, не чула. Але я чула цю фразу від своєї мами в останній день перед її смертю – відповіла учениця, швидко витерши сльози.
– Вірно, молодець! — сказала вчителька, миттю витерши сльози, що появилися на її очах – Лайнер дійсно пішов на дно і його дружини не стало. Він всього себе присвятив вихованню доньки й забезпеченню її гідного життя.
Коли донька була доросла, а батька давно не було у живих, вона раптово натрапила на його блокнот. Це був щоденник з записом його думок та переживань.
У день трагедії він залишив там такий підпис: «Мені так жаль. Так жаль, що я не міг пожертвувати собою заради неї. Я б віддав сотню разів своє життя за неї, якби не наша донька. Лікарі обіцяли, що вона житиме ще не більше трьох місяців, я не міг, просто не міг, покинути свою маленьку дівчинку напризволяще».
Весь клас раптом поглинула тиша. Вони вперше зрозуміли, що кожен має свою історію й інколи вона може бути дуже оманлива, тому не варто судити когось, бо ми ніколи не будемо знати, що стало причиною такого їхнього вчинку.
