В першому шлюбі в мене народився син Андрійко. Я дуже люблю свого сина та стараюсь дати йому все найкраще.
Так, сталось в нашому житті так, що з першим чоловіком ми розлучилися та Андрійко залишився жити зі мною. Він, звісно, платить аліменти, проте вони не достатні для того, щоб, наприклад, зібрати сина повністю в школу.
Дитина росте і йому потрібно регулярно заміняти одяг, особисті речі. А таке, як канцелярія шкільна, так взагалі дуже швидко розходиться.
Згодом, через три роки після розлучення я знайшла собі іншого чоловіка. Олег для мене робив багато. Він робив й давав все те, чого в попередніх стосунках в мене не було. Це було не звично та дуже цікаво. Я навіть не підозрювала, що до мене можуть настільки добре ставитися і перший час вважала, що не заслуговую всього цього.
Проте в усіх є мінуси, навіть в тих людей, які, здавалося б, ідеальні. Для мене Олег був геть не жадібним, але от коли заходила розмова про те, що щось потрібно Андрійку і на це щось потрібно скластись, то він з сильним скреготом на душі давав ці гроші, або ж просто казав, що не буде мені допомагати.
А, слід зазначити, що ми вже рік як одружені. Якби ми не були в офіційному шлюбі, я б не наполягала на допомозі, але зараз все по-іншому. Ми живемо разом в моїй квартирі, яку я придбала ще до першого заміжжя, продавши бабусину квартиру та доклавши відкладені кошти. Ми в шлюбі та Андрійко, звісно ж, живе з нами.
Проте Олег каже, що всі витрати на Андрійка має оплачувати батько Андрійка. В цілому, як це робить і Олег для своєї доньки від першого шлюбу. А як ні, то я сама маю розбиратися з фінансовими питаннями, які пов’язані з моїм сином.
І я не розумію, чому він так сильно бунтує? Я ж ніколи не кажу, що він зобов’язаний, а просто прошу про допомогу Олег допоможе мені, а я, у відповідь, допоможу йому, коли це буде необхідно.
З одного боку вони з Андрійком непогано ладнають, а з іншого – таке відношення все більше і більше відштовхує і мене від Олега, і Андрійка від нього також. Якби він ще це спокійно адекватно пояснював, але ні. Що разу сварка, щоразу істерика з його боку.
Що вже й робити не знаю… Розлучатись не хочеться, але вічно бути самою та вічно сваритись також не кортить. Подруга радила сходити нам до сімейного психолога. Він, по ідеї, мав би допомогти нам розібратись, чому ми так не можемо порозумітись.
А ви що думаєте? Варто все таки розлучитись, чи все таки вирішити проблему за допомогою психолога?
