З Віктором ми прожили три роки. Одружилися після того, як я завагітніла. До того як він дізнався, що я вагітна, то наші стосунки були наче у казці. Він в прямому сенсі носив мене на руках, водив до дорогих ресторанів, ми літали на відпочинок. Не відчувалося навіть те, що він був старшим за мене на дев’ять років. Але після новини про мою вагітність його наче підмінили. Більше не було того ставлення, тієї поваги. Однак згодом він зробив пропозицію і я погодилась.
Мешкали ми у його квартирі. Батьки Віктора дуже зраділи звістці про мою вагітність. Вони мали лише одного сина й вже давно чекали на невістку та онуків. Я стала для них наче рідна. А після народження сина, то взагалі по іншому як «донечка» вони мене й не називали.
Коли я сиділа з дитиною вдома, то Віктор почав все частіше затримуватися на роботі. На мої дзвінки інколи навіть не відповідав. Могло бути таке, що він навіть не повертався додому. В його поведінці я помітила різкі зміни. Він ховав від мене телефон, часто з кимось листувався, а від його одягу я чула жіночі парфуми. Як результат скандали в нашій квартирі просто не вщухали. Майже два роки ми прожили наче чужі люди під одним дахом.
А три місяці тому він мені заявив, що хоче розлучення. Він знайшов іншу жінку й більше не хоче жити зі мною. Я довго плакала. Коли прийшли його батьки, щоб провідати онука, то вони були шоковані рішенням сина. Його мама запевнила мене, що він одумається, що все ще буде добре. Коли Віктор повернувся й зустрівся з батьками, то вони сказали йому, що якщо він розлучиться зі мною, то може одразу збирати речі та звільняти квартиру, адже вони залишать її онукові. Вони сильно посварилися. Він грюкнув дверима та пішов з дому. Я не бачила його кілька днів.
Через місяць ми все ж таки розлучилися. Суд зобов’язав його виплачувати аліменти, а батьки дотрималися своєї обіцянки та переписали квартиру на мого сина. Ми з ними добре спілкуємося. Кожного тижня я приходжу до них у гості. А Віктор залишився сам. Його коханка його кинула.
