Чоловік, 45 років, забув про мій день народження 27 лютого і саме цього дня поїхав з друзями на рибалку: поки його не було, я влаштувала такий «сюрприз», що тепер він точно це свято ніколи більше не промине
Мій чоловік забуває дати, які важливі для сімї, але чудово памятає, коли змінити масло в автівці, коли стартує сезон риболовлі і в які дні Михайло чи Василь пропонують поїхати на Дніпро за судаком. Я ще заздалегідь рятувала ситуацію натяками, записочками на дзеркалах, або запитувала в лоба, але ось цього разу, на власні 45 хотілося просто отримати увагу без підказок і благань. Здавалося, за двадцять пять років шлюбу елементарним речам має навчитися будь-хто.
Пятниця. Ранок. Ростислав бігає по нашій квартирі в Києві, метушиться, у рюкзак складає вудки та пилку для гілок:
Соломіє, ти не бачила мій термос? Михайло вже телефонує, чекають на стоянці. Їдемо на Дніпро, саме тепер найліпший кльов. Повернусь у неділю. Там звязку майже не буде.
Дмух у щоку і вже зачиняє за собою двері.
Не сумуй. Замов собі щось до смаку, усміхається напівжартома і зникає.
Я лишаюсь на кухні, дивлюся на календар. Червоним кружальцем виділено 27 лютого мій ювілей. Але ж він не просто забув. Він обрав саме цей день для рибалки
Спочатку мені було прикро. Потім відчула дивний спокій і холодний розрахунок. Як зробити так, аби Ростислав більше ніколи не викреслив цю дату з памяті? План склався швидко і його реалізація вже чекала свого фіналу.
В першому коментарі розказала б, що було далі, але тут опишу все.
У чоловіка була «заначка», яку він роками складав у сімейний сейф на новий двигун до човна. Код я знала, адже його «чоловіча» память на такі речі підводила. Там назбиралося майже 300 тисяч гривень. Я прийняла рішення цим коштам сьогодні бути витраченими.
Вихідні я провела так, як давно мріяла. Замовила святковий кейтеринг стіл зі щедрими українськими наїдками. Запросила найближчих подруг: Оксану, Лесю, Катерину. Квіткові корзини у всіх кімнатах, музика, сміх, шампанське. Наступного дня вечеря у ресторані з видом на Володимирську гірку. Далі СПА та давно омріяна прикраса: українська срібна брошка з маками, на яку шкодувала грошей для себе заради «сімейних планів».
Неділя, вечір. Чую знайоме рипіння дверей. Ростислав у піднесеному настрої, у відрі кишить свіжа риба.
О, Соломіє, зустрічай улов! Відпочив краса! радіє він.
Входить до вітальні й раптом зупиняється. На столі стоять порожні пляшки, у куточку букети, на дивані пакети з київських бутиків одягу.
Що тут відбувалося? У нас були гості?
Були. В мене був день народження. Сорок пять років, уявляєш? Памятаєш хоч таку дату? кажу спокійно.
Він спочатку мовчить, а потім видає:
Господи, Соломіє Справді забув. Роботи багато, друзі Забігався Ну, прости.
Все гаразд, підхоплюю я. Я не засмутилась. Все організувала для себе сама. І подарунок теж вибрала без твоєї допомоги.
Погляд ковзає до кабінету. Дверцята сейфа привідкриті. Він зблід, побіг туди й повернувся за хвилину з обличчям без звуку:
Де гроші? Там порожньо. Мої накопичення?
Он вони, обводжу кімнату рукою.
Все витратила? Це ж двигун! Я два роки збирав!
А я двадцять пять років чекала уваги, кажу рівно. Ти викреслив з памяті мій ювілей. Я подбала, щоб цю дату ти не забув.
Він знітився. За законом, гроші сімейні, тож скандалити важко.
Вечеряємо мовчки. Ростислав чистить рибу сам.
Минуло пів року. Двигун він знову збирає. Зате в телефоні Ростислава тепер кілька напоминань про всі святкові події за місяць, за тиждень та за день. Деякі уроки обходяться дорого Та певно, цього разу він запамятає надовго.
