Стосунки з батьками чоловіка — один з основних факторів щасливого сімейного життя. Бо ж чоловіки дуже прислухаються до думки матері, а деякі й взагалі не можуть і кроку зробити без їхньої згоди.
Моя свекруха сподобалась мені ще коли нас познайомив Андрій, але я зразу побачила, що вона не дуже прихильно до мене поставилась, скоріше старалась уникати. І як я не старалася, що тільки не робила — і подарунки дорогі дарувала, і допомагала по господарству, на городі. Нічого не змінило наших стосунків. Я вже і чоловіка просила нас зблизити, якось поговорити з нею, але вона не хотіла нічого і чути, а він теж не горів бажанням вмішуватися між нами.
Я вже була і звикнула до такого ставлення, та й не брала це близько до серця. Але одне мене сильно непокоїло — чому до старшої невістки таке гарне ставлення, чим вона краща від мене? Старшій невістці свекруха все допомагала по дому, дітей приїжджала бавити, їсти готувала. Чому така велика різниця? Мої діти виросли без її допомоги, якось давала собі раду сама, трохи чоловік допомагав. Так час і минув.
Одного разу зателефонувала сусідка свекрушина до чоловіка, попросила приїхати, бо мати нездужає. Через поважний вік та й хвороби хронічні загострилися, почалися проблеми зі здоров’ям. Чоловік часто навідував матір, купляв усе необхідне, доглядав за нею. І одного разу підмінити чоловіка приїхали я з дітьми.
Ми привезли різної смакоти, сіли пити чай і тут свекруха, чи не вперше в житті, почала розмовляти зі мною щиро, по душах. Вона розповіла мені, що дуже жаліє, що все життя погано ставилася до мене, не пробувала налагодити контакт. Все це через те, що син не порадився з нею перед тим, як вирішив одружитися, а вона мала для нього на примітці іншу дівчину, яка мала б ідеально йому підійти.
Свекруха настільки щиро вірила, що краще знає, що потрібно її сину, що з самого початку була налаштована на іншу кандидатуру негативно. Вона визнала, що помилялася щодо мене, і я виявилася доброю дружиною для її сина. Ми помирилися, поплакали і я поїхала додому.
На наступний день чоловік зателефонував і повідомив, що мама померла. Звичайно, що зла я не тримаю, я не з тих людей. Так, вона була максимально байдужа до мене, але зла вона мені не зробила. Дякую їй, що вона все-таки визнала, що поводилася не дуже правильно. І, що вона встигла прояснити все, адже тепер я розумію, що це з самого початку була не моя провина і я даремно себе мучила.
Жаль, звісно, що ми стільки часу згаяли, могли й раніше все вирішити, пожити ще в злагоді…
