Мене звати Лідія Степанівна, я вже 10 років як на пенсії. Моє життя склалось в цілому непогано, якби 5 років тому я не втратила чоловіка. У його стався інсульт й він помер. Він був моєю опорою. У нас є донька Настя, яку він встиг вивчити. Тепер вона працює в державному відділі у справах неповнолітніх. Зарплата непогана, але їй завжди бракує, бо ж вона дівчина. Манікюри, салони, зачіска й нові модні речі дорого обходяться. Я їй не звинувачую, бо колись сама такою була.
Нещодавно, я сильно хворіла, приховавши це від доньки. Операція обійшлась недешево і я почала зводити кінці з кінцями. Доведеться й будинок продати, бо не можу жити у боргу перед усіма. Запропонувала дочці продати будинок, а на решту купити невелику однокімнатну квартиру. Скоро вона жениха знайде й переїде до нього, а я тут залишусь й від будинку ще кошти залишаться. Ми так і зробили. Але грошей завжди бракувало. Я вже стара й не можу себе забезпечувати. Я ніколи й ніде не працювала, бо чоловік за мною й за дочкою гідно доглядав, тому й пенсія невелика. Однак, я думала, що все гаразд. Аж раптом донька мені заявила, що їй вже так набридло, що я сиджу на її шию, що навіть запропонувала мені в будинок пристарілих перебратися, бо я турбую її своєю присутністю й повчаннями.
Куди ж я піду? Не хочу в той будинок перебиратися. Грошей на нього витрачати з долі будинку не хочу, бо тоді взагалі ніщо не залишу й буду жити на ті тисячу гривень.
У моєї Насті на роботі кожного місяця хизуються про поїздки за кордон, про своїх чоловіків, а їй крім хворої матері хизуватись більше нічим. Вона заробляє як і всі, але якихось шикарних поїздок чи суконь в неї немає. Я ж думала, що вона скоро одружиться, але вже майже 30 років жінці, а вона ще й досі незаміжня. Я постійно їй про це наголошую, а вона злиться лише дужче на мене.
Врешті я вирішила, що не буду більше турбувати доньку й переїхала до своєї подруги Марусі, яка жила в сусідньому домі. В неї чоловік помер минулого року й щоб не сумувати я й так в неї доволі довго часу проводжу, разом дивимось серіали. То я й спитала, а вона погодила. Тепер дочка може заспокоїться.
